Вітання Аніме та манґа українською
Головна Новини Аніме Манґа Статті Кузня Шрифти Форум Лінки
Йокай монстр

Авторизація
 

CLAMP у Країні Чудес 2 – фанфік

Розділ 1

 

Ти хоч розумієш, чим це все може обернутися?!!
Сакурадзукаморі забрав слухавку телефона ще далі від вуха; тепер вона висіла, як отруйний павук, підчеплена двома пальцями на відстані простягнутої руки, і все рівно крики замовника звучали ніби поряд.
Цей жалюгідний пацан бачив, як я тягнув те дівчисько в свою машину!!! Якщо він тепер привселюдно звинуватить мене у педофілії й гвалтівництві, моя кар'єра як політика буде назавжди закінчена!!!
– Не кричіть так, Акамото-сан. Я все прекрасно чую,– асасіну вже починала набридати ця розмова. Його ніколи не цікавили причини, через які потрібно було убити жертву, а цей жирний хряк так надривався, розписуючи що нещасний хлопчина йому зробив.
Та що ти знаєш?!! У мене вибори на носі, і тут хтось випадково ловить мене на такому!!!..
Сакурадзукаморі зітхнув.
– Як тільки ви перешлете мені дані об'єкту, я зможу ним зайнятися,– ввічливо, але абсолютно не слухаючи замовника, промовив він, а тоді, не дожидаючись відповіді, поклав слухавку. Поправив окуляри. Ну чому не можна бути більш стриманими? Емоції ж так заважають.
Вдруге зітхнувши, асасін закурив сигарету і вийшов на балкон. Ніч обіцяла бути прекрасною.

 

Справа була до нудьги проста: коли кандидат на посаду мера Акамото Рьоджі-сан однієї ночі тягнув в свою машину чегове одурманене дівчисько, якийсь стршокласник, що проходив поряд, помітив його. З переляку політик відпустив дитя і дав дьору на новенькому хюндаї. Було темно, ліхтарі, побиті малолітніми шибениками, не світили, а врятована все рівно нічого не пам'ятала через наркотик, але Акамото був упевнений, що хлопчина побачив його обличчя. Повернувшись додому, він почав панікувати і був готовий навіть забарикадуватись, щоб не пустити в дім поліцію, як якийсь з його помічників порадив звернутися до надійної людини. І цією людиною виявився Сакурадзукаморі.
Дані на хлопчика прийшли через три години після дзвінка. Непогано, особливо якщо враховувати можливості звичайного кандидата в мери. Пацан виявився учнем випускного класу старшої школи Сейджо. Цукішіро Юкіто. Непогано учиться, живе один. Адреса така-то. І все, більше нічого. Сейшіро здивувався: зазвичай інформація про жертв бувала повнішою. Хоча, йому-то навіщо? Достатньо знати, як виглядає хлопець і де його знайти. Це ж не оммйоджі, тут навіть шикі викликати не доведеться.
Була десь перша година ночі, коли асасін дістався до потрібного йому будинку. Це виявився старовинний дім, збудований у традиційному стилі. У вікнах не світилось, але це ще могло нічого не значити: пізно, все-таки, нормальні люди вже сплять. Сакурадзукаморі прислухався до енергетичних потоків. Дійсно нічого. Лише блідий, ледь видний у світлі повного місяця слід чужої магії, незвичної, але слабкої. Здавалось, її власник або дуже давно тут був, або не мав великих магічних сил, тому ніякої загрози вбивці не становив. Чоловік, легко перестрибнувши паркан, пройшовся по двору, сховався у тіні якогось дерева і закурив. Залишалось тільки чекати.
Десь хвилин за п'ятнадцять почулися кроки. Здавалось, людина ледь волочить ноги, і лише сила волі заставляє її далі йти.
Вхідні двері прочинилися.
– Боже, як я втомився. Зараз засну просто на порозі,– промовив Цукішіро Юкіто, сповзаючи по стіні.

 

Розділ 2

 

Сакурадзукаморі задоволено всміхнувся: жертва нарешті з'явилась. Все ще тримаючи в руках сигарету, він виступив з тіні.
– А?.. Ви хто?.. – в хлопчини не зосталось сил навіть здивуватись. Звісно, він замучився на роботі, але в його втоми була і якась інша, незвичніша причина. Однак, асасіну це було лише на руку.
– Хто.. ви?..
– Мерцю не потрібно це знати.
Він не зрозумів. Напевно, він до самого кінця так і не зрозуміє. Щож, це не Субару-кун, яке Сейшіро до нього діло? По жесту руки навколо старшокласника звились в повітря пелюстки сакури.
І лише зараз Сакурадзукаморі помітив дивну пульсуючу ауру навколо своєї жертви, таку ж, сліди якої він раніше бачив навколо будинку. Спробував змінити атаку, але не встиг: енергія вихлюпнулася назовні білими крильми. Мить, і перед асасіном зависло в повітрі неземної краси створіння. Рятуючись від пелюсток, воно злетіло вверх. Не шикі, подумки відмітив Сейшіро, щось набагато складніше. Ну, і не оммйоджі, звісно. Видно було, що істота використовує магію більш природнього характеру, конкретніше – магію місяця. І що цієї магії у неї по якихось причинах залишилось зовсім мало. «Значить, не втечеш»,– задоволено констатував Сакурадзукаморі.
Проблема була тільки одна: рятуючись від пелюсток, створіння злетіло занадто високо, щоб сакура змогла його дістати. Тепер його силует вимальовувався на фоні місяця. «Нічого, зараз скинемо»,– подумав асасін. Заклинання виклику – і ось уже на його руці сидів шикігамі.
– Убий! – короткий наказ прозвучав до нудоти звично, птаха рвонула угору. Сейшіро підвів погляд на своріння, яке зависло в нічному небі... і зрозумів, що недооцінив його: в руках у істоти світився магічний лук. Стріла покладена, тятива натягнута до краю. На мить серце убивці завмерло. А вже в наступну крилатий ворог, коротко скрикнувши, полетів униз, атакований шикігамі.
Сакурадзукаморі уже вкотре за сьогоднішній вечір задоволено всміхнувся. Все-таки його жертва залишалась жертвою. Хоча, слід буде вимагати збільшення платні: ніхто не попереджав асасіна, що той може стикнутися з магією.
Чоловік склав пальці у знак. Коротке заклинання – для використання сил сакури йому ніколи не потрібні були довгі формули, – і пелюстки, знявшись з землі, закружляли у світлому вихорі. Вони ледь встигли прийняти форму дерева й піймати крилате створіння за сантиметр від землі. Гілки відразу ж до крові вп'ялися в тіло, позбавляючи змоги рухатись. Шикігамі накинувся на незахищене обличчя істоти.
– Стій!
Птах здивовано скосив око. Тільки що звучав наказ «Убий!», і він не розумів, чому атаку раптом відміняють тепер, коли ворог відкрився. Одначе слухатися всіх повелінь хазяїна було однією з найважливіших умов контракту, і шикі відступив.
Сакурадзукаморі підійшов до жертви. Повністю знерухомлене, білосніжне створіння зараз виглядало ще прекрасніше. Червоні струмочки крові з тих місць, де в його тіло впилася сакура, ніби ще більше відтіняли його непорочну білизну. Асасін торкнувся розсіченого чола жертви й облизав кінчик пальця. На смак кров виявилася якоюсь.. дивною. «Певно, через те, що істота створена магічно,– подумав Сейшіро. – Чорт, і що за чаклун на таке здатний?»
Бранець смикнувся, намагаючись визволитись. Тепер, зблизька, було ще видніше, скільки сил він втратив. Подумки Сакурадзука навіть трохи зрадів, що йому не довелось зустрітись зі створінням, коли те було повне магії: невідомо ще, чим в такій ситуації міг би закінчитись бій.
– Залишаю його тобі,– промовив асасін дереву, легко гладячи його гілку. – Забери в нього рештки сил. Як закінчиш – повідом. Я сьогодні ночуватиму тут.

 

Розділ 3

 

Взагалі-то Сейшіро недолюблював ночувати десь окрім своєї квартири, одначе перспектива мчати через весь нічний Токіо не дуже захоплювала. Оммйоджі він чи не оммйоджі, а кілометри для всіх рівні, і навіть якщо для їх подолання йому не потрібно стільки часу, скільки звичайній людині, мерзнути на нічному вітрі не випадало. І тоді мозок підказав всього одну фразу, взяту з досьє Цукішіро Юкіто: «Живе один». Не довго думаючи, асасін відпустив шикі і, покинувши дерево з бранцем навулиці, замаскованими лише простенькою іллюзією – відводити очі випадковим перехожим,– попрямував у дім.
Як і зовні, всередині будинок був зроблений в старовиннлму стилі. Ніяких стільців чи крісел не спостерігалось, підлога була із традиційних татамі, і взагалі від приміщень віяло якоюсь одухотвореною давниною, попри те, що тут жив звичайний сучасний старшокласник. Сакурадзуці це відразу нагадало про Субару: приблизно такий же запах мала його ритуальна одіж.
Кухня виявилася просторою і акуратною, тому вже за кілька хвилин Сейшіро, знайшовши все потрібне, смажив собі яєчню. З'ївши її разом з бутербродом, він пішов приймати душ.
Гарячі струмені приємно стікали по тілу: все-таки сьогодні Сакурадзука добряче втомився. З самого ранку у нього в клініці не було перебою від клієнтів. У якогось дівчиська щеня проковтнуло детальку конструктора «Лего», і довелось малу півгодини заспокоювати, перш ніж можна було зайнятися самою тваринкою. Дивакувата підстаркувата леді закатала цілу істерику лише через те, що в її морської свинки почався слабенький понос, при чому від самої клієнтки пахло набагато гірше, ніж від нещасного гризуна, якого вона судомно стискала в руках. Пошарпаний бізнесменчик середнього рангу притягнув лисіючого від старості кота і запевняв, що у того лишай. Коли ж Сейшіро спробував пояснити «шановному», що це ніяка не хвороба, чоловічок звинуватив його у некомпетентності й почав вимагати показ ліцензії.
Одним словом, день видався втомливим. Єдине, чого зараз хотілось асасіну – це добре виспатись. І саме це він і збирався зробити.
В чуже ліжко залізати Сакурадзука вважав не дуже доцільним, одначе особливого вибору в нього не було: через традиційний інтер'єр в будинку не було навіть дивану. Тепліше загорнувшись у ковдру, Сейшіро досить швидко поринув у сон.

 

Ранок привітно зустрів асасіна щебетом птахів. «Дивне створіння сонце,– думав чоловік, вдягаючи верхню одежу й чіпляючи на носа темні окуляри. – Стільки на світі різних людей: сильних, слабких, захисників, зрадників, байдужих, доброзичливців, закоханих, охоплених ненавистю. Всі вони ходять під його промінням. І всім їм, таким несхожим, воно світить однаково, не виділяючи і не відкидаючи нікого. Християнство хвалиться своїм Богом, для кого всі рівні, але лише сонце є тим, для кого ніщо в житті людини не міняє ставлення до неї. Одинакову кількість проміння отримає і буддистський священник, і убивця»,– Сейшіро усміхнувся, пригадуючи, що є його справжньою роботою.
До речі про роботу: за всю ніч дерево його так і не збудило. Асасіна це трохи дивувало: раніше сакура виконувала всі його накази, хоч і вимагала плати – постійних жертв, силу яких вона випивала й забирала собі, щоб продовжувати своє існування. Невже цього разу система дала збій? Сакурадзуці в це мало вірилося, проте перевірити варто було.
Лише вийшовши надвір, чоловік зрозумів, в яку рань його знесло. Рясна роса лежала на деревах і траві, а краєчок сонця з-за хати можна було побачити тільки якщо відійти аж до паркану. Вбивця роззирнувся. Дерево стояло там, де вчора він його полишив. І його віття все так само обплітало тіло бранця.
Сакурадзукаморі хмикнув.
– Чого так довго? – спитав він, підходячи до сакури і гладячи її по вузлуватому стовбуру.
– Сильно опирається,– пошепотіло дерево.
Асасін нахмурився.
– У нього ж не так багато магії залишилось. Невже за ніч не впоралась?
– Сильна воля. Важко боротися,– пелюстки, тепер яскраво-червоні від украденої крові, закружляли у витонченому танку навколо свого хазяїна.
– І чого ж він так опирається?
– Має кого захищати.
Сейшіро хмикнув вдруге. Цього йому, напевне, ніколи не зрозуміти.
– Цікаво, а якщо спробувати на ньому те заклинання? – уже до себе промовив Сакурадзука.
В жаргоні оммйоджі його називали «глушилкою» або «глушаком». Це закляття було одним з найдревніших: його проти ворогів використували ще племінні шамани десятого тисячоліття до нашої ери. Суть «глушилки» була проста як цурпалок: через придушення магії супротивника власною досягався ефект тимчасової втрати свідомості. Щоб добитись цього, потрібно було силою звузити рамки аури ворога хоча б на міліметр: тоді, замкнена у неприродньо вузькому середовищі, енергія починала хаотично переміщатися по всьому тілу, намагаючись знайти необхідне вільне місце, що робило її неконтрольованою і призводило до втрати свідомості. Ефект «глушилки» знімався з часом сам або міг бути знятий чи продовжений магом-заклинателем. Єдиним вагомим мінусом закляття було те, що жертва повинна не рухатись, коли його на неї накладають.
Одначе з цим проблем у Сакурадзукаморі не повинно було виникнути: полонений, залишений з сакурою на всю ніч, зараз і так знаходився у напівсвідомому стані. В порівнянні зі вчорашнім вечором він ще більше зблід. Очі дивилися в нікуди, потріскані губи судомно хапали повітря, вії ледь тремтіли. Не відкладаючи справу на потім, асасін склав пальці у знак.
Він не чекав такого ефекту. На мить убивці здалося, що бранець якимось дивом вирвався з полону: його окутало біле, хворобливо сліпуче сяйво, і в ньому постать істоти почала танути. Але вже за кілька секунд все припинилося. Не сталося нічого, лише замість створіння у вітті сакури висів маска-старшокласник, Цукішіро Юкіто, вбивство якого, власне, і замовляли. Хлопчина був непритомний, що значно полегшувало роботу дереву.
Асасін відійшов від своєї жертви й присів на ганок. Сонце ліниво виповзало з-за будинку, і під його промінням поволі танула роса на траві та листі навколишніх кущів. «Певно, він так само розтане, коли зникне магія, яка підтримує його існування»,– подумав Сейшіро. Хотілось курити, і він витягнув сигарету, першу за цей день. З жалем відмітив, що в пачці це передостання.
Звився у чисте небо сизий димок. Щоб ранні прохожі, які все-таки могли зустрітись недільного ранку, не турбували його своїми здивовано-запитальними поглядами, Сакурадзука і себе сховав за нескладною ілюзією. Деньок видавався чудовим. «Заслужено після вчорашнього»,– подумав чоловік. Ось лише розбереться з жертвою, і можна буде піти в якусь кафешку, перекусити.
З задуми асасіна вивів шурхіт велосипедних шин. «Ранній спортсмен», як охрестив його Сейшіро, зупинився під самими ворітьми будинку Цукішіро.
– Юкі! Ти дома?
Звісно, ніякої відповіді не було. Сакурадзука надіявся, що ранній гість покричить-покричить та й піде – дуже вже не хотілось руйнувати ідилію ранку чиїмось вторгненням,– але суб'єкт виявився настирним. Залишивши велосипед біля воріт, він зайшов всередину.
– Юкі! Ти де? Ти не прийшов на тренування, всі хвилювались!.. – «спортсмен», який виявився високим смаглявим старшокласником, замовк, дивлячись просто на асасіна. І той раптом зрозумів, що непроханий гість його бачить. Та ще й не просто бачить, а й помічає його магічну силу.
– Ти.. хто? І що ти робиш у Юкі вдома?! Ти..!! – старшокласник затнувся, і Сакурадзука зрозумів, що той побачив і сакуру з жертвою в її гіллі.
– ЮКІ!!! – забувши про вбивцю, хлопець рванув до дерева. Те сколихнулось, зітхнуло. Криваво-червоні, повні чужої крові пелюстки звилися вверх і важким хороводом потяглися до раптового нападника, але, доторкаючись до ньго, відразу ж чорніли і розсипалися порохом. Перш ніж асасін встиг щось зробити, старшокласник підбіг до дерева і почав ламати йому гілки, намагаючись визволити з них бранця.
Сакура закричала. Зі зламаних галузок почала сочитися темно-бордова, мутна кров; сил втримувати жертву уже не було. Схопивши Цукішіро за руку, нападник вирвав його з обіймів скарлюченого віття, і лише тоді розвернувся до Сейшіро. Той аж усміхнувся, така рішучість палала в очах незнайомця.
– Щож, так навіть цікавіше,– мовив чоловік. Налетів вітер, розгойдуючи крони дерев, і Сакурадзукаморі зник, розтанувши в дощі тепер уже блідо-родевих пелюсток. З ним зникло і агонізуюче дерево.
Смаглявий старшокласник з Цукішіро на руках залишились посеред двору одні.

 

Гудок. Гудок. Гудок.
– Алло, це Кіномото.
– Тату, привіт.
– Тоя? Ти звідки дзвониш?
– Від Юкі. Йому стало зле. ... Так, його не було на тренуванні, хоч він і обіцяв прийти, тому я.. ... Ні, швидку викликати не буду, все не настільки погано. Я просто залишусь тут, нагляну за ним, поки не отямиться, так що не знаю, коли вернусь додому.. ... Добре. .. Добре. .. Дякую. Тільки Сакурі не кажи, а то хвилюватись буде. До побачення.
Тоя поклав слухавку і розвернувся до друга, який тепер спав у своєму ліжку. Пройшло десь з півгодини, як він врятував Юкіто від таємничого незнайомця. За цей час хлопець встиг передягнути Юкі й перев'язати йому рани, і лише після цього подзвонив додому. Цукішіро так і не прийшов до тями, що дуже хвилювало Кіномото. Більше того, тепер він виглядав ще гірше, ніж раніше: обличчя було зовсім бліде, і якби не ледь помітне дихання та слабкий пульс, його можна було б прийняти за мерця.
Тоя зітхнув і присів біля ліжка. Простягнув руку, міряючи температуру... і відразу ж відсмикнув, таким холодним виявилося чоло хлопця.
– Юкі, що ж ти з собою робиш? – якби Сакура зараз побачила свого брата, вона б його не впізнала, таким печальним було його обличчя. Цукішіро поволі розплющив повіки.
– Тоя?.. Звідки ти.. тут?. – в Кіномото з силою стиснув кулаки, так слабко звучав голос його друга. Юкіто спробував усміхнутись, але у нього вийшла лише бліда тінь його звичної посмішки.
– Слухай, Юкі, так більше продовжуватись не може!! Я!.. Ти!!.. – але Юкіто, знеможений навіть таким коротким пробудженням, уже знову поринав у сон.
– Давай потім, Тоя.. Так спати хочеться... – прошепотів він. І додав уже зовсім тихо:– Так холодно...
Кулаки стиснулися ще сильніше: градусник на стіні показував плюс двадцять дев'ять. «Чорт, Юкі, так ти дійсно зникнеш!»– Кіномото ледь стримався, щоб не вимістити емоції на нещасному приладі. Тоді, не довго думаючи, добре загорнув друга в ковдру, посадив собі на коліна й міцно обійняв, намагаючись передати йому хоч крихту свого тепла.
Крізь сон Юкіто усміхнувся.
– Ти такий теплий, Тоя... – ледь чутно пробурмотів він.

 

Сакурадзукаморі стояв на даху сусіднього будинку і спостерігав за всім, що відбувалося в домі Цукішіро.
– Так дійсно цікавіше,– промовив собі він, витягуючи останню сигарету в пачці. Клацнув запальничкою, закурив. Звичайна справа про ліквідацію випадкового свідка перетворювалась на невеличкий екшен, який міг на трохи захопити асасіна.
Він не помітив, як за його спиною з'явився хтось інший. Просто раптом почув позаду чийсь низький голос:
- Я не дозволю тобі заважати моїм розвагам.
Сейшіро заціпенів. Від незнайомця віяло такою надзвичайною магічною силою, що, здавалось, поворухнешся – і тебе спопелить всього лише кивок його пальця. Ніколи в своєму житті вбивця не зустрічав людини, наділеної такою енергією. Серце почало битися неритмічно, на шкірі виступив холодний піт.
- Ти більше не повинен втручатись в мої справи. Тому – забудь! – звелів голос. Майже з полегшенням Сакурадзука почав втрачати свідомість. Останнє, що він помітив, перед тим, як його поглинула темрява, – глибокі темно-сині очі, холодні, як нічний вітер пустелі.

 

Епілог

 

– Шановний! Шановний!
Якась заклопотана матуся трусила за плече високого, вдягнутого у все чорне чоловіка. Незнайомець же, начхавши на всі спроби соціально свідомої дамочки, продовжував собі спати на лавочці далі. Або ж прикидатися: за темними окулярами не було видно, розплющені в нього очі чи ні.
– Моо, та що ж за молодь пішла! – скрушно захитала головою жінка. Вона готова була і далі продовжувати свою атаку, але трирічний карапуз, з яким дамочка, власне, і гуляла, умудрився спіткнутись на рівному місці й розбити собі коліно, тож вона, побачивши марність всіх своїх спроб, покинула невдячного чоловіка й побігла заспокоювати власне чадо.
Дарма, бо незнайомець якраз розплющив очі. Весь попередній день був ніби в тумані, а в голові виділялось лише одне чітке бажання – добре попоїсти. Не довго думаючи, чоловік встав і нетвердим кроком попрямував до найближчого ресторану.

 

Післямова: (пробачте за плагіат, Торі-сама, але дуже вже хотілося!)

 

Автор: Ну от, робота закінчена. Ну і промучилась я!..  >__<

Сейшіро: Gokuro sama, Magnolia-chan! Тільки чому в цьому фанфіку немає мого любого Субару-куна?

Субару: **непомітно зітхає** Слава Богу, мене сюди не впихнули...

Автор: Не переживай, Субару-кун, і про тебе з Сей-чяном щсь награмузляємо!! **божевільно сміється**

Субару: (забула сказати, що шістнадцятирічний і дуже-предуже кавайний) **густо червоніє** Ні-ні, дякую, не треба!..

Сейшіро: **з почуттям** Субару-кун, ну як же без тебе?!

Автор: Так-с, тут нова мильна опера починається. Треба швиденько бігти за ноутом. ... **біжить до виходу, в дверях натикається на Тою**  О, Тоя-кун, привіт!! *_*''

Тоя: **схрестивши руки, гнівно зиркає згори на автора** І що це за яойні натяки на нас з Юкі, га?! «..добре загорнув друга в ковдру, посадив собі на коліна й міцно обійняв..» Що це, цікаво, має значити?!!

Автор: **крапля** Н-ну, це ж для того, щоб передати йому хоч крихту свого тепла...  хе-хе, принаймі, я так написала...  =_=''

Тоя: **грізно дивиться**

Автор: **хитрим ходом оминає Тою, але тут же натикається на Юе**

Юе: **нервово барабанить пальцями по косяку дверей** Значить, мене можна всяким там різним сакурам скормлювати? І сил у мене не вистачить, щоб захиститись, так?!

Автор: (чібі-варіант) **ковтає клубок у горлі** е-е-е.. ну-у-у... це-е-е-е.. Ю-юе-кун, на т-той момент ти ж майже повністю втратив свою силу.. і-і... це-е-е.. Тобі було важко протистояти Сей-чяну... ось...  =_='''

Юе: **в очах читається вбивчий намір**

Автор: **подумки** А-а-а-а-а, врятуйте хтось мене!!! **ніхто не спішить автора рятувати** **автор закривається невідомо звідки взятою фанерою з намальованим на ній Клоу Рідом**

Юе: **ну, ясно яким голосом** Клоу...

Автор: **швиденько оминає Юе** **думає, що врятована**

Тоя: **хапає автора за шкірку** Еее, ні! Ми з тобою ще не закінчили!! **перекидає фанеру з Клоу Рідом, і транс Юе проходить**

Юе: **ще страшнішим поглядом дивиться на автора** **перезирається з Тоєю** **разом з Тоєю волочить небоєздатного автора геть із кімнати**

Автор: Все, мені хана.  Т_Т Напишіть на моїй могилі, що я була маленьким фанфікописцем і великою збоченкою.

 

Кінець.

Написано: 25.12.2008
Опубліковано: 18.08.2009
Автор: Magnolia

    Нове UAnime RSS
Манґа
Сага про Вінланд
том 11
 
Манґа
Кантата кішки
повністю
 
Манґа
Тату
повністю
 
Манґа
Пташина Кав’ярня!
част. 10
 
Манґа
Ванпанчмен
част. 4-6
 
Субтитри
Однокласники
повні
 
Манґа
Планета Сутакола
том 1
 
Субтитри
Журнал теплих моментів
повні
 
Манґа
Дюрарара!!
том 4
 
Манґа
Ґанц: G
част. 6-9
 
 
2005-2017 © Mirra
Використання матеріалів з даного сайту можливе лише за умови обов'язкового погодження з усіма їхніми авторами та співавторами або з адміністрацією сайту, якщо інші автори або їхня контактна інформація не зазначені.