Вітання Аніме та манґа українською
Головна Новини Аніме Манґа Статті Кузня Шрифти Форум Лінки
Йокай монстр

Авторизація
 
Подробное описание ремонт macbook pro у нас на сайте.

Фанфік по Full Metal Panic

«Ла-ла-ла ла-ла лалалала...» – від мотивчику попсяної пісеньки занили зуби. Ще б пак – наспівувати її 3-тю годину підряд... Це я вже стільки часу стою біля під'їзду Соске. Сьогодні він повинен був повернутися із завдання. Обіцяв, що о 6-тій буде вдома. Так якого ж дідька...?
Ще зранку небо затягнуло свинцевими хмарами. Після обіду пішов дощ. Я стояла на ґанку будинку під великою смугастою червоно-жовтою парасолею і дивилась на захід, де небо було трішки світліше, ніж усюди. Далеко, майже на самому горизонті, блискнула блискавка, було чути глухий гуркіт грому.
«Ла-ла ла-ла-ла...»
– Еее... Канаме?
Серце підскочило, стукнулось об черепну коробку, а потім впало у шлунок.
Я різко повернулась, набравши в легені побільше повітря, щоб видати цю привітальну тираду, яку я обмірковувала не один день...
Радісний вереск завмер у горлі.
Перших кілька секунд я стояла, широко розплющивши очі, потім часто закліпала, ніби намагаючись впевнитися, що це не мара.
Не мара.
Переді мною на відстані 5-ти кроків стояв Соске, в одній руці у нього була невелика спортивна сумка з речами, а в другій парасоля.
А на згині його ліктя лежала ще одна рука. Жіноча. Вона належала синьоокій шатенці в короткому білому платтячку. Пишне волосся до лопаток, томний погляд, точена фігурка, глибоке декольте... Біля її ніг стояла невелика валіза із шкіри якоїсь рептилії, на плечах був накинутий піджак Соске. Дівчина прикрила очі і зітхнула. Виглядає як королева у вигнанні. Я в своєму синьому сарафанчику, бежевій в'язаній кофті і з червоним бантом на волоссі почувала себе сільською дурненькою дівчинкою. І ще ця клоунська парасоля... Раптом столо якось неприємно і дуже образливо, і я, піднявши підборіддя, вимагаючим тоном випалила:
– І де тебе носило? Скільки я можу чекати?
Ой, дурепаааа.
– Канаме, я... еее... не просив тебе чекати ви... вибач, будь ласка, але нам треба йти. Я потім поясню... – він розсіяно подивився кудись над моїм плечем і перевів погляд на дівчину. Вона взяла валізу, і вони швидко зайшли в під'їзд.
«Я не просив... НАМ треба...» – слова накладались в голові на мелодії дурної попсяної пісеньки.
Я почувала себе так, ніби мене оглушили. Та як це все розуміти?
Я озирнулась на чорну діру під'їзду, зітхнула і пригнічено посунула додому. Повісила кофту на гачок, поставила в кімнаті сушити парасолю і вийшла на балкон. Вітер дув все сильніше і сильніше, дощ лив як із відра, а в протилежному будинку світилось вікно його квартири. На жовтому квадратику чітко вимальовувались два силуети. Дівчина сиділа у кріслі і розчісувала волосся. Соске щось робив біля плитки. Ось він підійшов з підносом і поставив його на стіл. Сів на протилежне крісло. П'ють чай.
Канаме, але ж на її місці зараз могла б бути ти... ні, він, звичайно, має право запрошувати додому кого захоче і коли захоче, але... ця дівчина... звідки вона взялась?
В свідомості почали вимальовуватись якісь дурні і неправдоподібн сцени їхнього знайомства. Ну ось, почало прокидатись це почуття, яке в мене виникає, коли поряд з ним знаходиться Теса. Дідько, ну я ж зараз мабуть дратуюсь без жодної причини! Ось, вони тепер просто сидять один навпроти одного. Балакають, напевно...
Я сходила на кухню, поставила чайник на плитку і запалила вогонь. Притулилась чолом до полиці. Не думати. Не думати про нього. Закрила очі. Відкрила. Вдихнула. Видихнула. І знову повернулась на балкон. Вони далі сиділи на кріслах біля вікна.
Вітер все сильнішав. Потоки води вже неслись по вулиці майже рікою. Природа ніби з'їхала з глузду...
Пройшло десь 10 хвилин. Ну, в кінці кінців, ми ж просто друзі, ніхто нікому нічого не обіцяв... це ж так? Ну може й так, але... я думала... мені здавалось, що ми...
Дівчина поворухнулась. Соске подався вперед. Я затамувала подих. Він встав, підійшов до неї... і взяв її на руки. Потім розвернувся і поніс її вглиб кімнати. Але... там ж... його ліжко... Через пару секунд вимкнулось світло.
Всередині мене щось обірвалось.
Я зайшла в кімнату, впала на ліжко і розплакалась.
Дурепа ти, Канаме! Сама винна. Що, думала, він все життя буде бігати за тобою як вірний песик і терпіти те, що ти його регулярно і привселюдно, треба чи не треба, б'єш віялом?
Ідіотка!
Вітер завивав в верхів'ях дерев і бився об вікна, всередині було так пусто, а сліз було ще так багато...
Не знаю скільки часу пройшло, ніби не дуже багато, як продзвенів дзвінок. Тільки гостей мені зараз бракує... я продовжувала лежати, тицьнувшись лицем в подушку. В двері подзвонили ще раз. І ще. Діііідько...
Я піднялась, аби-як витерла сльози і пішла відчиняти двері.
На порозі стояв Соске. З чорного волосся потоками текла вода, мокра біла сорочка прилипала до тіла...
– Привіт. Вибач, в нас виникла непередбачена ситуація. Сержант Танако, з якою ми летіли в одному літаку, повинна була відправитись далі. Через два дні на півдні Японії розпочинається одна серйозна операція, і вона в ній бере участь. Але через несприятливі погодні умови їй прийшлось висадитись тут, і я погодився на одну ніч надати їй свою квартиру. Вона тільки що заснула, а в мене лише одне ліжко... І... можна я в тебе переночую?
Чі... Чідорі? В тебе червоні очі, ти що, плакала? Тебе хтось образив?
В його очах зеленим електронним шрифтом висвітився напис про готовність запустити гумову кулю в чоло будь-кому, хто посмів зачепити мене хоч пальцем...
Саґара, ну який ти все ж таки дурень!
– А? Та ні, що ти! Це я просто... еее... палець притиснула!
Я подула на абсолютно цілий і неушкоджений вказівний палець і нервово усміхнулась.
– Так, ааа... де твоя парасоля?
– Вітер вкрав.
Соске розслабився і, продовжуючи трохи недовірливо поглядувати на мою руку, промовив:
– Ммм... справді все гаразд?
– Так. Тепер вже все добре.
Ми стояли в коридорі і мовчали. За вікном шумів дощ, гримів грім і завивав вітер. Тепер вже справді все було добре...
– Канаме
– Що?
– А що це за дивний запах?
Я не відразу зрозуміла сенс його слів, а коли зрозуміла, то принюхалась і згадала...
– Чайник!!!

Коли ми нарешті загасили пожежу на кухні, було вже біля десятої.
Ми сиділи на підлозі, притулившись спиною до стіни, мокрі (тепер вже обоє) і випацькані кіптявою. Життя входило в свою колію... І коли ми вже засинали, притулившись головами один до одного, я прошепотіла:
– Соске, вибач...
– За що?
– Неважливо...
За те, що не вірила в тебе. Вибач...

Опубліковано: 17.10.2009
Автор: Тишина
Переклад: Ronin
Коректор: Magnolia, Mirra

    Нове UAnime RSS
Манґа
Гуртуйсь! Клуб таємничих досліджень
част. 1-2
 
Манґа
Ді Ґрей-мен
част. 2-11, 221-226
 
Манґа
Сага про Вінланд
том 12
 
Манґа
Кантата кішки
повністю
 
Манґа
Тату
повністю
 
Манґа
Пташина Кав’ярня!
част. 10
 
Манґа
Ванпанчмен
част. 4-6
 
Субтитри
Однокласники
повні
 
Манґа
Планета Сутакола
том 1
 
Субтитри
Журнал теплих моментів
повні
 
 
2005-2017 © Mirra
Використання матеріалів з даного сайту можливе лише за умови обов'язкового погодження з усіма їхніми авторами та співавторами або з адміністрацією сайту, якщо інші автори або їхня контактна інформація не зазначені.