|
Інтегра сиділа за столом, спираючи голову на тендітні руки, які нервово тряслися. Ніби божевільна, вона тонула у вирі таких скажених думок! Пристрасні бажання повністю заполонили її розум та тіло.
«НІ, НІ, НІ! Це неправильно! Я не повинна думати про це!», - проносилось в голові Леді крижаним уколом...
І все ж, вона думала, думала знову і знову, сама лякаючись своїх думок. Звідки в неї, завжди такої правильної залізної леді, взялися ці бажання? Як вона могла дійти до цього?! Як могла бажати ТАКОГО, та ще й так сильно?!
«Але ж ти хочеш його!», - говорила її свідомість.
«ЦЕ БЕЗУМСТВО!!! – відповідала сама собі Інтегра, тонучи в жахіттях. – БЕЗУМСТВО! Стільки невинної крові, смерті, і все заради чого? Заради задоволення власних варварських інстинктів! Це огидно!..»
«І все ж, ти хочеш його!» - вогняним батогом відповідала свідомість.
Інтегра пристрасно кусала губи, аби придушити повний відчаю крик. Її бажання були настільки дикими і нестримними, що вона відмовлялася не тільки повірити в них, але й визнати. Кожна думка про неймовірне блаженство з жахом проганялася геть... і поверталася, з усе більшою і більшою силою врізаючись в серце.
«Навіщо ти мучиш саму себе? Навіщо заперечуєш очевидне?», - прозвучав голос у її голові, змусивши Леді в соромі прикрити обличчя долонями. ВІН ДІЗНАВСЯ, ДІЗНАВСЯ!
«НІ, НІ! Геть з моєї голови, слуга! Як ти смієш!..»
«Припини клеїти дурня! – розсміявся голос вампіра, змушуючи серце істерично стискатися. – Ти не робот, не шматок криги! Ти людина, у якої нормальні людські бажання!»
«Ні, це НЕ НОРМАЛЬНО – бажати такого!»
«Досить, хазяйко! Всі бажають цього, і ти не повинна відмовляти собі в цьому!»
«НІЗАЩО!!! – подумки прокричала Інтегра. – Я голова Хеллсінгу, я повинна...»
«Ти повинна жити, не відмовляючи собі в насолодах!»
Інтегра стискала кулаки так, що короткі нігті продавлювали шкіру навіть крізь рукавиці. Алукард був правий, вона хоче цього, але зізнатися у своїх власних нестримних пристрастях... НІ, НІ, НІКОЛИ!..
«Але ж ти хочеш його!» - знову і знову, з іще більшою силою і впевненістю говорила свідомість.
«Припини, - вбито, без сил думала вона. – Припини спокушати мене, я не можу, не маю права піддатися цій слабкості... ТА Й НЕМАЄ У МЕНЕ НІЯКОЇ СЛАБКОСТІ!!!»
У відповідь в її думках знову прозвучав цей сміх: трохи насмішливий, злісний, крижаний... але він, все ж, змушував серце битися скоріше.
«Інтегро, досить, ти не дитина і повинна усвідомлювати це не гірше за мене! – проговорив вампір голосом того, хто впевнений не лише в своїй силі, але й у слабкості, піддатливості супротивника. – Ти можеш скільки завгодно стверджувати, що ти вегетаріанка, але тобі нізащо не приховати того, що ти хочеш м'яса!»
|
