Вітання Аніме та манґа українською
Головна Новини Аніме Манґа Статті Кузня Шрифти Форум Лінки
Йокай монстр

Авторизація
 

Повернення – фанфік

Світ: Naruto
Жанр: драма, жахи

     Смерть. Кров. Страх. Сльози.
     Чому?!! Чому ти це зробив?!!
     Щоб побачити, на що я здатний.
     І це все?!!
     Це важливо.
     Промені місяця байдуже омивають два тіла на підлозі. Кров і сльози однаково блищать в холодному світлі. Весь дім наповнений смертю. Він живий помилково. Але зараз цю помилку виправлять.
     Тікати! Куди очі бачать, захлинатися слізьми, падати, але не зупинятись!
     Він стоїть посеред вулиці, відрізаючи шлях до відступу. Сил бігти більше нема. Не убивай!!! Примарна, божевільна надія, що він пожаліє.
     Ти навіть не гідний бути вбитим. І ще якісь слова перед цим, які він поки що не розуміє. Він більше не в змозі це витримувати. І тоді, викликана його волею, приходить рятівна порожнеча.
     А потім довгі самотні дні. Він нікому більше не потрібний. Все життя перекреслили в один момент. Все, що він знав і любив, знищене.
     Постійний шепіт за спиною.
     Ви чули, що він єдиний вижив?
     Що, справді?
     Так, мені батько казав.
     Нічого собі!
     Він, мов якийсь дивовижний звір: і цікаво дивитися, і лячно підійти. Всі ці люди, які кидають погляди йому в спину, що вони знають? Вони не бачать в ньому когось живого, лише щось надзвичайне і моторошне водночас. І ці допити. Хто, чому і як знищив весь найсильніший клан Конохи?
     Навколо – лише маски. Незворушні, як і їхні бездушні власники. І навіть завжди такий добрий, зараз Третій Хокаге теж навіює жах. Чому ти мовчиш? Відповідай! З тобою ж тут нічого поки що не роблять! Чужий, холодний голос.
     Всі вони високі і страшні, і набагато сильніші за нього, тому він просто мусить їм відповісти, але слова чомусь застрягли в горлі.
     Та нарешті він називає ім’я. По юрбі хвилею прокочується шепіт. Не може бути, цей малий щось наплутав! Щоб ця людина?!..
     Йому на очі набігають сльози: він чесно сказав, чому ж йому не вірять?! Закусивши губу, він розштовхує заціпенілих від несподіванки АНБУ і тікає геть. Чому?! За що йому це все?!!
     Він уже давно за межами Конохи. Він уже давно не біжить. У нього вже давно не течуть з очей сльози. В душі лише випалена порожнеча.
     Він не знає, скільки часу пройшло, просто бреде і бреде кудись навмання. Потім падає.
     Я не можу більше цього витримувати. Дайте мені померти. Над головою роздратовано шумлять дерева, потривожені раптовим поривом вітру, і він втрачає свідомість.


– Він уже третій день не приходить до тями. Це – єдине, що ми поки що не спробували!
– Але, Сакуро-чан, це ж небезпечно! Ти ще ні разу цього ще не робила!
– То доведеться зробити! І не смій мені більше перечити, Наруто! Ти що, не хочеш врятувати Саске-куна?!
– Ні, ти ж знаєш, дуже хочу. Але я не можу дозволити тобі ризикувати своїм життям! Якби я міг зробити це сам...
– Який же ти егоїст, Наруто. Невже ти думаєш, що ти єдиний маєш право жертвувати всім заради інших?
– Тільки не ви теж, Какаші-сенсей! Це нечесно!
– Нечнсно те, що ти не даєш щось робити іншим. Але, якщо ти так цього хочеш, то можеш відправитися в підсвідомість Саске-куна зі мною. І ви теж, Какаші-сенсей.
– Але, Сакуро-чан!..
– Сакуро, в тебе вистачить чакри?
– Не переживайте, – дівчина усміхнулась. – Зі мною все буде гаразд.


Кров, страх... Ні, не те. Тут не пахне смертю. Він лежить, накритий чимось, і по його заплющених повіках танцюють м’які відблиски вогнища. Тут, біля полум’я, тепло, та навколо простирається безмежна чорна пустка. Він відчуває це шкірою. Але не страшно. Цієї темряви нема чого боятись: вона – рідна, і, якщо буде треба, завжди його сховає.
Він поволі розплющує очі. Біля багаття сидить, згорбившись, якийсь підліток і гріє руки.
– О, ти вже прокинувся, – не обертаючись, каже він. Проти світла його силует розмитий і тому трохи примарний.
Він підводиться, скидаючи з себе те, чим був накритий.
– Ви підібрали мене? Чи я вже помер, і ви – шінігамі?
Підліток якось дуже знайомо гмикає і обертається.
Хлопчик сахається.
– Хто ви?
– Не ви. Я. Я – це ти, лише на п’ять з половиною років старший.
– Але як?.. Для чого?..
– Тобі ж зараз самотньо і боляче, так?
Хлопчик мовчить, закусивши губу. Його очі широко розплющені. Підліток повертається назад до вогнища.
– Знаю, що так. Зараз ти нікому не потрібний, але прийде час, і в тебе з’являться друзі. Одна страшенно набридлива дівчинка і один хронічно наївний придурок, – його голос звучить на диво тепло, він ледь усміхається і дивиться кудись у темряву. – І ти будеш готовий віддати за них своє життя.
– Не сміши мене!!! – в спину підлітку впирається вістря катани, і з порожнечі виринає вродливий юнак з холодними очима вбивці.
– Не сміши мене, – ще раз глузливо повторює він. – Кому ти потрібен? Що дадуть тобі твої так звані друзі? Хіба ти став з ними хоч трохи сильніший? Ти що, забув про свою ціль?! Ти дозволиш загибелі всього клану залишитись невідімщеною?!!
Підліток завмирає, його губи ворушаться, ніби шукаючи гідну відповідь, але з них не зривається ні звуку. Юнак переможно посміхається.
– Ти жалюгідний! – різко каже він. – Ти не маєш права на існування!
– Ні, – тихо шепоче підліток, – ти був колись мною, і ти повинен пам’ятати це відчуття. Те, що тобі є кого захищати, що на світі живуть важливі для тебе люди, твої друзі.
Юнак сміється, і цей сміх пронизує нажаханого хлопчика до кісток.
– Повторюю ще раз, що вони дали тобі, твої друзі? Невже ти дійсно вважаєш, що ти їм потрібний? Думаєш, хоч хтось з них пожертвував би навіть найменшою дрібницею заради тебе? Хто ти для Конохи? Ніхто і пальцем не ворухнув, коли ти залишився один. Всі покинули тебе напризволяще. Всі вони дуже люблять розповідати про єдину сім’ю-селище. Але насправді виявляється, що це просто порожні слова, – і юнак розрізає стрічку хедпротектора. Металева пластинка з дзенькотом падає на землю, і цей звук ніби батогом вдаряє зіщуленого хлопчика.
– Ні, не правда, – тремтячим голосом відповідає підліток, але він уже сам не вірить у те, що каже.
Юнак знову посміхається.
– Чому ти так чіпляєшся за інших? – глузливо питає він. – У тебе в житті єдина мета. Лише заради неї ти живеш. Для цього ти повинен бути сильним. Але ти слабкий і тому не маєш права на існування.


Спочатку це була просто темрява, але згодом далеко попереду замигтів непевний вогник.
– Ми наближаємося, – тихо мовила Сакура. Спиною вона відчувала присутність Наруто і Какаші.
Чим ближче вони підходили, тим більшим робилося багаття. Нарешті дівчина зі своїми супутниками підійшла настільки близько, що змогла розрізнити, хто зібрався біля нього.
– Що це? – ошелешено запитав збитий з пантелику Наруто.
– Три Саске... – видихнув Какаші.
– Обережно, Саске-кун!!! – щосили закричала Сакура, але пізно: найстарший Саске, такий, яким він є зараз, заніс свою катану над головою дванадцятирічного.


Здавалось, слова юнака немов зачарували підлітка. Він завмер, не в змозі навіть поворухнутись.
– Ти слабкий! – ще раз сказав юнак і щосили ударив свою заціпенілу жертву. Лунко тріснуло скло, на тому місці, де щойно сидів підліток, розлетілось на друзки двостороннє дзеркало, і хлопчик з юнаком побачили у опадаючих скалках кожен своє відображення.
Старший сховав свою катану. Потім подивився на завмерлого від страху хлопчика:
– Ну що ж, тепер нам ніхто не заважає. Ходімо зі мною, і ти отримаєш силу, щоб відімстити за загибель клану.


– Саске-кун, ні!!! – Сакура кинулась до вогнища, але налетіла на скляну стіну. Двічі щосили вдарилась об неї, але нічого не добилась.
– Саске-кун... Я нічого не можу зробити. Пробач!.. – розпачливо прошепотіла вона, сповзаючи на чорну землю.
Підбігли Какаші з Наруто.
– Що це було? – перелякано спитав хлопець.
– Він свідомо знищує частину себе, щоб залишитись таким, яким його зробив Орочімару, – допомагаючи підвестись Сакурі, похмуро мовив джонін. – Зараз ми нічого не можемо вдіяти. Це битва Саске проти самого себе.


– Що таке? Чому ти тікаєш? – юнак дивився нерозуміючими очима.
На смерть переляканий хлочик відступав все далі й далі. Спіткнувся і впав. Підняв погляд – його очі затопив страх.
– Не підходь! – нарешті тонким голосом крикнув він.
– Що? – юнак нічого не розумів.
– Не підходь! Іди геть!! Ти такий самий, як він!!!
Юнак завмер, його очі раптом стали нажаханими.
– Не може бути... – самими губами промовив він.
Хлопчик перелякано дивився на нього, і в очах в малого стояли сльози. А тоді...
Він розвернувся і побіг просто на Сакуру. Ніби не помічаючи стіни, пробіг крізь неї, і скляна завіса раптом тріснула. Дівчина не встигла відхилитися, і хлопчик промчав через неї. На мить вона відчула його страх і біль, а тоді малий зник в темряві.
Юнак-Саске все так само стояв біля вогнища. Багаття згасло. Скляна стіна лущилася й опадала, і з нею неначе опадала навколишня темрява. З’явилася залита місячним світлом вулиця, і темна постать у її кінці.
Саске обернувся, і тепер він був маленьким хлопчиком.
– Ні, тільки не знову!!! Я не можу бачити цей кошмар!!! Я не такий, як мій брат!!! Будь ласка, перестаньте!!! – він закрив обличчя руками, але сльози все рівно текли крізь пальці, і він не міг не чути його слів. Він впав на коліна і раптом тицьнувся лицем в чиєсь плече.


Як тільки вона побачила, що стіна тріснула, Сакура крізь скалки кинулась до Саске. Він раптом знову став дитиною, і дівчина нарешті змогла побачити той кошмар, який мучив його довгі роки.
Він упав на коліна, і вона підхоптла його, підставила своє плече, обійняла.
– Не плач, маленький, – повторювала вона, хоч у самої з очей текли сльози. – Ти більше цього жахіття не побачиш. Я не дозволю.
Хлопчик в її обіймах трохи заспокоївся. Хоча ні, це вже був не хлопчик: вона підтримувала непритомного юнака.
З темряви з’явились Наруто і Какаші. Наруто теж плакав і навіть не намагався цього приховати.
Джонін присів поруч, подивився на все ще мокре від сліз, але вже спокійне обличчя Саске.
– Схоже, що ти все-таки врятувала його, Сакуро, – промовив він.

– Какаші-семпай, хто це у вас?
Він щойно проминув ворота і тепер мчав вулицями селища. АНБУ, який приєднався до нього, з’явився ніби невідомо звідки. Хоча, це була їхня робота: з’являтись і зникати непомітно.
– Я знайшов його неподалік від Конохи, коли повертався з місії. Це ж наш хлопчик?
– Дайте-но глянути... Так, точно! Він єдиний, хто вижив з клану Учіха!
– Що значить «єдиний, хто вижив»? Що сталося?!
– На жаль, поки вас не було, Учіха Ітачі в один день винищив весь свій клан. Залишив живим лише цього малого. Ніхто не знає, чому. Все ж, що вдалося витягнути з хлопчика – це ім’я.
– Ви що, його допитували?!!
– Ну, так... А що?
– Дитя за один день втратило всіх близьких, а ви його ще на допити водите?!!
– А звідки ми мали дізнатися, хто знищив весь клан Учіха?! Він же шінобі, врешті-решт, і має усвідомлювати свій обов’язок!
– Який він ще шінобі?! Дитя він мале, ось хто!
– Все рівно збирається стати ніндзя, то нехай…
– Що нехай?! Нехай ще раз переживає все те, що з ним тоді сталося?!
– Какаші-семпай, а що б ви тоді запропонували?!
Помовчали.
– Все-таки, це жахливо… Ітачі не спіймали?
– Ні. На жаль, на його слід натрапити не вдалося.
– Ясно. Отже, цей хлопчик і зрадник Ітачі – єдині, хто залишились від колись великого і надзвичайно могутнього клану. Це дійсно катастрофа для Конохи.
– Так. Але, схоже, в малого гарячка. Він виглядає так, ніби його не було в Коносі кілька днів. Вам слід чимшвидше потрапити в госпіталь.
– Звісно.
Він мчав вулицями Конохи, і на руках у нього переривчасто дихав теплий комочок.


В безпеці. В теплі. Порібний. Комусь потрібний. Можливо, ненадовго, але хоч на трохи. Ще лише мить відчути це трепетне, щемке…

Написано: 11.05.2008
Опубліковано: 17.10.2009
Автор: Magnolia

    Нове UAnime RSS
Манґа
Гуртуйсь! Клуб таємничих досліджень
част. 1-2
 
Манґа
Ді Ґрей-мен
част. 2-11, 221-226
 
Манґа
Сага про Вінланд
том 12
 
Манґа
Кантата кішки
повністю
 
Манґа
Тату
повністю
 
Манґа
Пташина Кав’ярня!
част. 10
 
Манґа
Ванпанчмен
част. 4-6
 
Субтитри
Однокласники
повні
 
Манґа
Планета Сутакола
том 1
 
Субтитри
Журнал теплих моментів
повні
 
 
2005-2017 © Mirra
Використання матеріалів з даного сайту можливе лише за умови обов'язкового погодження з усіма їхніми авторами та співавторами або з адміністрацією сайту, якщо інші автори або їхня контактна інформація не зазначені.