Вітання Аніме та манґа українською
Головна Новини Аніме Манґа Статті Кузня Шрифти Форум Лінки
Йокай монстр

Авторизація
 

Як Сайга шукав свою нову любов – фанфік

Світ: CLAMP
Жанр: пародія, яой
Пари: Какей – Сайга, Кадзахая – Рікуо, Фай – Курогане, Юкіто – Тоя, Кохаку – Шуічіро, Хісуі – Кьокоо, Субару – Сейшіро, Ватанукі – Домекі, Камуі – Фума

Пролог

Сайга застав Какея в його кімнаті, коли той збирав валізу.
– О, ми кудись вдвох їдемо? – чоловік приобняв власника Зеленої Аптеки за талію. – То чого ж ти мене не попередив?
Какей важко зітхнув і відвів руку брюнета. В того від здивування аж вивалилась з рота сигарета: такого він ніяк не чекав.
– Сайго, я втомився, – закривши валізу, менеджер сів на ліжко. – Я втомився від тебе.
Напевне, якби брюнету на голову звалилася цеглина, у нього б не було такого вигляду. Какей знову зітхнув.
– Ти весь час вимигаєш сексу, сексу і сексу, а мені уваги зовсім не приділяєш. Місця ти вибираєш найнезручніші, та й кожен раз, щоб скористатися змазкою, тебе треба як мінімум півгодини умовляти. Мене це втомлює. Тому я вирішив зробити собі невеличку відпустку на тиждень.
Сайга мовчки стояв. Він просто не знав, що сказати.
– Ти залишаєшся тут з дітьми і будеш наглядати за їхньою роботою, – Какей знову почав збирати речі. – Аптека повинна працювати, навіть якщо мене не буде.
Клацнувши замком валізи, він став посеред кімнати, озирнувся.
– Ну, ніби нічого не забув. Все, бувай! – менеджер легко махнув рукою на прощання і зник за дверима.

Без Какея: День перший

«Чорт, це ж треба, КАКЕЙ МЕНЕ ВІДШИВ!! Такого раніше ніколи не бувало!» – похмуро думав Сайга, безцільно блукаючи Зеленою Аптекою. Робочий день уже закінчувався, Рікуо кудись щез, а Кадзахая розкладав по полицях останні вітаміни, скинуті якимось покупцем. Його волосся колихалося світлими хвилями, коли він нагинався за черговою упаковкою. «А що? – подумав раптом Сайга. – Чого я маю зберігати вірність Какею? Він же мене кинув? Кинув. Ну то і його проблеми! Заведу собі когось іншого, молодшого...»
Не відкладаючи справу в довгий ящик, брюнет підійшов до Кудо. Хлопець не відразу його помітив: він продовжував розкладати вітаміни. Пояс фартуха обтягував його струнку талію, зелені очі були по-дитячому великі, блідо-рожеві губи ледь розтулені. Сайга тихо підійшов ззаду, обійняв Кадзахаю і легенько закусив шкіру на його шиї.
– Ммм... Рікуо, не зараз... Я працюю... – хлопець зробив слабку спробу вирватись, але потім відкинув голову назад і...
Тут йому в ніс шибнув запах сигарет.
– ВААААААААААААААААААААА!!!!!!!! СА-СА-САЙГА-САН!!!!!!!!!!!!!!!!!!! – Кудо відскочив, як ошпарений, але зачепився ліктем за полицю. Та хитнулася, на мить завмерши в нерішучості, ніби роздумуючи, чи варто душити такого симпатичного хлопця, але потім вирішила, що ватро, і стала стрімко падати. Кудо невміло підняв руки, намагаючись захиститися...
Хтось підхопив його і за мить до того, як полиця з брязкотом вдарилась об підлогу, розсипаючи навколо себе найрізноманітніші препарати й вітаміни, виніс із небезпечної зони. Кадзахая не відразу зрозумів, що врятований. Ще кілька секунд він тримав очі зажмуреними, а тоді поволі розплющив їх.
– А?.. Сайга-сан?.. Ви.. мене врятували?
Чоловік ствердно кивнув. Раптом хлопець помітив, що брюнет і досі тримає його на руках. Дві довгі секунди він мовчав.
– АААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!! САЙГА-СААААААН!!!! ВІДПУСТІТЬ МЕНЕ НЕГАЙНО!!!!!! – Кудо щосили задригав ногами й замолотив своїми худенькими кулачками по широких плечах чоловіка.
– Та заспокойся ти! – брюнет намагався пробитися до лиця Кадзахаї. Раптом на плече йому лягла чиясь важка рука. Обернувшись, Сайга побачив Рікуо. Вигляд у того був більш ніж рішучий.
– А.. я.. це.. Я вже його відпускаю! – чоловік швидко підняв руки в жесті «здаюся», від чого Кудо гепнувся на підлогу. Хімура допоміг йому звестися і, похмуро поглядаючи на Сайгу, повів геть. Брюнет зітхнув. Перша спроба знайти собі когось назамін Какею провалилася.

Без Какея: День другий

Наступного дня Сайга вирішив пошукати когось не такого лякливого, крикливого і дорослішого. Вибір його впав на Фая.
Компанія з «Тсубаси» якраз зупинилася в одному з готелів Токіо. Півдня чоловік чатував біля вхідних дверей, аж поки нарешті Курогане з Флоурайтом вийшли за покупками.
Довелось потратитись: маг і ніндзя вирішили взяти таксі, а не, як всі пристойні люди, їхати на метро. Водій довго і з підорою розглядав Сайгу, прикидаючи, ким може бути цей дивний чоловік. Приватним детективом? Ревнивим коханцем, який потай слідкує за зрадою «друга»? Кіллером? Правда, врешті гроші взяли своє, і новенькі шини таксі бадьоро покотилися по асфальту.
Години зо дві Сайга гуляв по гіпермаркету, в який зайшли закупитися маг з ніндзя, намагаючись не потрапити їм на очі і водночас не випустити новий «об’єкт» з поля зору. Кілька раз Курогане підозріло обертався, але в останню мить брюнету вдавалось сховатись від нього за всюдисущими стосами туалетного паперу. Врешті, накупивши всього в достатній, на його думку, кількості, Фай – а саме він вирішував, що брати, а що ні – відправив воїна оплачувати рахунок, а сам вийшов навулицю – подихати свіжим повітрям. Тут-то і настала черга Сайги.
Дочекавшись, поки Флоурайт зайде в завулок – подалі від вуличного шуму, – чоловік нарешті вийшов із тіні. Мага, здається, його поява не здивувала.
– Чим можу допомогти? – променисто усміхаючись, мовив він. Нічого не відповідаючи, брюнет ступив кілька кроків вперед – Фай автоматично відішов до стіни будинку, – його рука вперлася в кладку над головою чарівника. Тепер Сайга нависав над ним, майже відчуваючи на своїй шкірі дихання Флоурайта. Вважаючи, що дії завжди говорять краще за слова, чоловік нахилився, намагаючись губами зловити цей подих.
– Я б не рекомендував вам цього робити.
Сайга не відразу зрозумів, що це звертаються до нього. Лише коли в наступну мить його руку стисло, немов обценьками, він сторопіло глянув на обличчя мага. Та сама мила усмішка залишалась на його устах, але очі... В брюнета мороз продер поза шкірою, коли він побачив їх вираз. Лізти з поцілунками якось враз перехотілося, та й взагалі мати будь-які справи з цим небезпечним чарівником. Не прощаючись, нічого не кажучи, Сайга на тремтячих ногах майже вибіг з провулку. Уже на виході він зіткнувся з Курогане, нагруженим цілою купою різних пакетів.
Ніндзя провів трохи здивованим поглядом зляканого невідомого чоловіка. Коли він підійшов до Фая, на його обличчі був похмурий вираз.
– Що цей тип від тебе хотів? – без вступу спитав він.
– Нічого серйозного, – маг, як і завжди, усміхався. – Але мені приємно чути, що наш Куро-песик так мене ревнує навіть до незнайомців.
– ЩО?!!
– Ідем уже, Сакура-чан і Шаоран-кун нас зачекалися, – Флоурайт поплескав нагруженого покупками Курогане по плечу і першим вийшов з завулку. Червоний як рак ніндзя попрямував за ним.

Без Какея: День третій

Третьою «жертвою» любовних пошуків Сайги мав стати Сумерагі Субару, і саме за ним чоловік ішов уже майже півгодини. Дочекавшись, поки юнак дійде до парку і сяде на лавочці, він зачаївся за кущами живоплоту, вижидаючи зручного моменту.
Молодий оммйоджі помітно нервував. Здавалось, він чекає на когось і боїться цієї зустрічі: посидівчши кілька хвилин, Субару встав, пройшовся туди-сюди, знову сів, дістав сигарету.
– Дати прикурити? – виринув враз біля нього Сайга. Сумерагі аж сіпнувся від несподіванки, але швидко взяв себе в руки.
– Дякую, – він трохи здивовано поглядав на чорнявого незнайомця, який і не думав нікуди іти, а навпаки присів поряд і теж закурив.
– Гарний деньочок, правда? Від такого сонечка мене завжди на сон хилить, – брюнет вдавано потягнувся, кладучи руку позаду Субару. Юнак, виявивши раптом зліва від себе здоровенну лапищу, залився густим рум’янцем. Сайга задоволено всміхнувся. Він, знову ж таки театрально, порився в кишені і дістав звідти трохи пом’яту, але вповні їстивну шоколадну цукерку.
– Любиш солодке? – брюнет безцеремонно нахилився до оммйоджі, буквально силою впихаючи тому гостинця в рота.
– Н-ні... я не.. – спробував був одбрикатися Сумерагі, але цукерка вже темніла перед носом, і Субару розумів, що якщо зараз не з’їсть її, то весь шоколад опиниться у нього на обличчі. Він уже, мученицьки заплющивши очі, розтулив рота, як раптом якась тінь промайнула повз його обличчя, і солодка загроза зникла з обрію.
– Субару-кун, що це за чоловік поряд з тобою? – прозвучав до болю знайомий голос. Оммйоджі розплющив очі й зустрівся з пронизливим поглядом з-за прозорих скелець окулярів.
– А.. е... Сейшіро-сан.. – тільки й зміг пробелькотіти юнак.
– Ти хто такий?! Як ти смієш заважати нашому побаченню?!! – зірвався на ноги Сайга.
– Я-я-якому побаченню?!.. Що ви таке говорите?!! – Сумерагі розцвів ще червонішим рум’янцем, ніж попереднього разу, і перелякано зиркнув на Сакурадзуку. – Сейшіро-сан! Я вперше бачу цього чоловіка!
– Ясно. То він до тебе чіпляється, – ветеринар провів великм пальцем по ідеально вибритому підборддю.
– Хе! І що?! – Сайга схрестив руки на грудях, готовий зустріти будь-яку небезпеку.
– Тих, хто зачіпає мого милого Субару-куна, я не прощаю, – Сейшіро погрозливо звузив очі. Окуляри в його пальцях лиховісно блиснули, шикігамі, який вже проковтнув цукерку, розправив крила, готовий по наказу хазяїна злетіти знову.
– Не треба!!! – Субару схопився з місця і кинувся поміж двох чоловіків, розпростерши руки. – Не треба!!
Зависла напружена тиша. Два погляди: один з-за темних окулярів, інший – єдиного вцілілого ока – зустрілися; на точці їхнього перетину майже відчувалися електричні розряди...
ШШШУХХ!!! – Сайга так чкурнув, що тільки курява завиднілася. Сакурадзука хотів був послати за ним свого шикі в погоню, але раптом помітив, що з очей Сумерагі течуть сльози. Відразу ж забувши і про недавнього нападника, і про помсту йому, він кинувся до молодого оммйоджі:
– Субару-кун! Не плач! Будь ласка! Я знаю, я обіцяв, що не буду більше Сакурадзукаморі! Ну пробач мені, Субару-кун! Зірвався я! Вибач! Тільки не плач, чуєш?!
Сумерагі підвів на нього повні сліз очі.
– Н-ні.. Сейшіро-сан, я не того... – невиразно промовив він. – Мені пилюка в очі потрапила...
«І справді, – сторопіло подумав ветеринар. – Йому ж уже не шістнадцять».
– Ну, якщо так, Субару-кун, то дозволь мені подивитись, – чоловік, приобнявши юнака за талію, низько нахилився до його обличчя.
– С-Сейшіро-сан?.. – обличчя Сумерагі, як і завжди в таких випадках, залив густий рум’янець. «Субару-кун, який же ти, все-таки, милий», – накриваючи його губи своїми, подумав Сакурадзука.

Без Какея: День Четвертий

– І де це ви так? – наклеюючи черговий пластир, здивовано повторив Кадзхая. Сайга лише похмуро зиркнув на нього і відвернувся. Учора, тікаючи від Сакурадзуки, він спікнувся на сходах і як мінімум половину їх перерахував власним лобом. Звісно, що розповідати про таке було малоприємно.
Знову чіплятися до Кадзахаї теж не випадало: Рікуо, пам’ятаючи недавні події, весь час тримав Кудо в полі зору. А вдруге нариватись до Хімури якось не хотілося: все-таки, Сайга трохи побоювався хлопця.
Дзенькнув дзвіночок на вхідних дверях.
– Добрий день! Є тут хто?
Чоловік здивовано визирнув з-за стелажів з продукцією. Біля прилавка стояв Ватанукі і роззирався навколо, шукаючи хоч якусь живу душу. Сайга відразу ж оцінив його доволі тендітну фігуру, смоляно-чорні пасма волосся, ясні очі. «Симпатичненький», – промайнуло в брюнета в голові.
– Сайго-сан, не вертіться! Як я, по-вашому, повинен вам пластир наклеїти, якщо ви весь час головою смикаєте?!
Чоловік лише відмахнувся від Кадзхаї і продовжив слідкувати за Кіміхіро. Той, дочекавшись, поки Рікуо зайде за прилавок, попросив вітамінів і, заплативши, швиденько вийшов з аптеки. Брюнет, відвівши руку Кудо, який все ще намагався закінчити першу медичну допомогу, встав і попрямував за хлопцем.
– Сайга-сан... Чого це він? – Кадзахая здивовано закліпав.
– Хіба це для тебе важливо? – сильні руки ніжно обняли його ззаду. Хвиля задоволення поступово піднялася з низу живота.
– Ахх... Рікуо... – Кудо відкинув голову назад, на плече Хімури. Той нахилився, його губи повільно пройшлися по шиї хлопця.
Тим часом Сайга, ховаючись у натовпі, переслідував свого нового фаворита. Ватанукі, здавалось, навіть не помічав його присутності, хоч чоловік відставав від хлопця всього на кілька кроків. Він спокійно прошкував по вулиці, двічі зайшов у магазини – закупити овочів. Сайга уже б давно проявив себе, якби навколо не було стільки народу. Тобто, люди, звісно, ховали його, одначе водночас не дозволяли наблизитись до бажаного об’єкту.
Та ось Ватанукі звернув у якийсь менший провулок, і людське море перетворилося у бідненьку річечку, а скоро і взагалі зникло. «Ну нарешті!!! – радості брюнета не було меж. – Ось зараз він поверне, і я...»
Що достеменно хотів зробити чоловік так і залишилось невідомим: пройшовши за хлопцем в ворота храму, він напоровся на похмурий погляд.
В дворі стояв Домекі, при чому не просто Домекі, а Домекі з луком в руках. Схоже було, що він саме тренувався, коли Ватанукі, а за ним і Сайга, зайшли на подвір’я. Помітивши їх, Шідзука застиг.
– Що?!! – Кіміхіро, який так і не помітив брюнета, вирішив, що це його прихід викликав у хлопця такі емоції. – Не радий, що я прийшов, так?!
Домекі не відповів. Замість того він поклав стріли на землю і натягнув лука, цілячись над правим плечем Ватанукі. Тог перелякано застиг.
– Д-домекі... – його голос тремтів. – Т... ти ж не збираєшся стріляти.. в мене?!!
Замість відповіді Шідзука відпустив тятиву. Її тихий свист перекрив переляканий виск Кіміхіро.
Сайга, який запізніло зрозумів, що мітили саме в нього, розвернувся і спробував втекти. Однак відірватись від стріли не вдалося: в яку б сторону не повертав чоловік, магія все рівного його знаходила і гналася далі.
Тим часом Домекі, поклавши лук поряд зі стрілами, підійшов до Ватанукі. Хлопця все ще трясло від пережитого. Шідзука міцно обійняв його.
– Тепер все гаразд, – його голос навіював спокій. Кіміхіро підвів погляд.
– То ти.. не в мене стріляв?.. – в його очах поволі розсіювався переляк. Домекі заперечно хитнув головою.
– Хіба я зміг би коли-небудь в тебе вистрілити?
– Ні, – хлюпнувши носом, визнав Ватанукі. Все ще трохи ображено закопилюючи губу, він ближче притулився до Шідзуки, шукаючи впевненість в його обіймах.
В далині почувся страшний крик, аж дерева сколихнулись.
– Що це? – Кіміхіро здивовано підвів погляд.
– Попала, – коротко констатував Домекі.

Без Какея: День П’ятий

Сайга перебував у жахливій депресії. Мало того, що Какей його покинув і він не мав сексу уже цілі п’ять ночей, так ще й кавалери його цілей добряче його пошарпали. «Нічого, – раптом вирішив брюнет, ловлячи з потоку думок одну хитру ідею. – Це мені лише допоможе».
Віднайти помешкання такої відомої людини, як Кудо Шучіро, було дуже просто. Звісно ж, сам лікар Сайгу не цікавив, що не можна було сказати про одного милого ангелочка, який проживав у нього вдома. Брюнету пощастило: колив він дістався потрібного будинку, Шуічіро там не було. Радісно потерши руки, чоловік підійшов до вхідних дверей і натиснув кнопку двінка.
– Зараз відчиню!! – всередині почулися легкі кроки, і, всього за кілька секунд, на порозі з’явився Кохаку. – Добрий день, – він трохи здивовано кліпнув, побачивши незнайоме обличчя. – Що ви хотіли?
Сага, який встигнув напустити на себе нещасний і стражденницький вигляд, з тихим стогоном прихилився до одвірку.
– Мені... так погано!! – він підвів погляд на ангелочка. – До.. допоможи!..
Той все з більшою тривогою розглядав чоловіка: видно, акторська майстерність в купі з синцями та подряпинами робили свою справу.
– Скажіть, будь ласка, що я можу для вас зробити?! – голос Кохаку дзвенів від хвилювання. Брюнет поволі підвів очі і зустрівся з його ясним поглядом. – Ви не переживайте, я дуже постараюсь!!
Сайга витримав ефектну паузу.
– Ох!! Мені потрібно тільки одне! – і він повалився вперед, притискаючи ангела до татамі. Той, здавалось, не знав, що робити, і тому поки що просто покірно лежав. Проте чоловік і не дума зволікати: знайшовши на химерній одежі Кохаку шнурівку, він спритно почав її розв’язуватити.
– Щ.. що ви робите?! – ангел спробував відбрикатись, але брюнет запросто придушив усі його спроби вирватись.
– Мене може врятувати тільки твоя любов!! – губи Сайги уже тягнулися до ніжних вуст Кохаку.
Домагання чоловіка раптово перервало делікатне покашлювання. Відірвавшись від своєї жертви, він обернувся в сторону дверей і побачив, що в них стоїть не хто інший, як Кудо Шуічіро. В роті враз пересохло: погляд лікаря не віщував нічого хорошого. Сайга спробував прококвтнути клубок у горлі.
– Хто ви і для чого прийшли? – від голосу Шуічіро віяло холодом полярної ночі. Надіятись на поблажку було як мінімум нерозумно. «Як максимум» брюнету ж навіть не хотілось уявляти. В його голові шаленим потоком закрутились думки. «Відбрехатись!! Треба терміново якось відбрехатись!! – постійно проносились одні і ті ж слова. Раптом серед мороку жаху зблиснула променем спасіння якась думка. – Точно! Те, чим я прикривався, коли прийшов сюди!!» Сайга швиденько зліз з Кохаку і знову скорчив страждницьку міну. Ангел, притискаючи напівзняту одежу до себе, відповз до протилежної стіни.
– Ооо!! Мені так погано! – чоловік підвівся і тут же знову сповз на землю, уже біля ніг Кудо. – Я знав, що це дім лікаря, і думав, що мені тут допоможуть.
Очі Шуічіро звузились.
– Якщо вам так зле, слід було іти в лікарню, а не вламуватися в чужі будинки, – він і не думав жаліти нахабного незнайомця. Більше того, скидалося на те, що якщо Сайга ще на трохи затримається, то отримає нові травми заміть лікування старих. Брюнет, швидко це усвідомивши, вирішив, що пора вшиватися.
– Дякую, мені вже краще, – поспішаючи вимовив він. Шуічіро, схрестивши руки на грудях, відступив трохи вбік, даючи чоловіку дорогу.
В коридорі почулися кроки, і з-за рогу вийшов Хісуі. За ним на деякій відстані тримався Кокьоо.
– Що трапилось? У нас гості? – архангел здивовано зирнкув на все ще розпростертого біля входу Сайгу. Той підвів погляд на голос і обімлів. М’яке волосся золотистими хвилями спадає за спину, зачеплене в хвіст, стрункий стан, ще більш підкреслений шовком одежі, тонкі риси обличчя, лагідна усмішка. Здавалось, ангел був уособленням всього найпрекраснішого, крім того, він був трохи схожий на Какея. Очі Сайги заблищали від сліз щастя...
І тут чарівне видіння зникло, закрите чимось чорним. Цокотячи зубами від страху, чоловік зрозумів, що перед ним стоїть не хто інший, як сам син Сатани, єдиний спадкоємець трону Пекла. Тут вже брюнета як вітром здуло, тільки куряви слід залишився. Хісуі визирнув з-за плеча Кокьоо.
– Він уже пішов?
Демон фиркнув, розвернувся і попрямував вглиб будинку. Все ще здивований архангел відправився за ним. Шуічіро підійшов до Кохаку й присів біля нього. Пильно глянув.
– Він тобі нічого не зробив? – його очі розглядали ангелочка з тривогою. Той заперечно хитнув головою. Потім, неначе соромлячись того, що він робить, нахилився і поцілував Кудо в щоку.
– З поверненням... – червоніючи, як рак, тихо промовив він. Чоловік ледь усміхнувся  і підхопив Кохаку на руки. Його губи повторли те, що робив ангел.
– Я вернувся.
На дереві, яке стояло найближче до дверей, ховалися троє.
– От дідько, той чоловік майже оволодів Кохаку!!! Що за невезуха?!! – Корюу від злості готовий був кидатися наймогутнішими заклинаннями, які тільки знав. Раптом чиясь рука, переполошивши Рурі з Харі, схопила його за шкірку і стягнула з гілки додолу.
– Ну-ну, і що це ти щойно сказав?! – з прихованою погрозою спитав у демона Кокьоо. «Мама!» – тільки й подумав Корюу.

Без Какея: День Шостий

Сайга ховався за будинком, намагаючись ухилитись від скалок каміння, які розлітались навколо. Йому просто дивом вдалося потрапити в кеккай, і тепер він був свідком того, як двоє Камуі перетворювали місто всередині бар’єру на сіре крошево. «От божевільні дітки, нема їм чим зайнятися!» – роздратовано думав чоловік, одначе зі своєї небезпечної позиції не відступав. Той, хто заставив брюнета наразитися на таку небезпеку, зараз з Шинкеном в руках атакував свого зірку-близнюка.
Сайга прикрив рукавом обличчя, ховаючись від нової хвилі уламків і пилу. Широ Камуі, 15 років. Прекрасні сині очі, струнка фігура – все у його вигляді викликало бажання. Проте найкращим було волосся: воно ніби створювалося для того, щоб у нього в момент пристрасті заривалися сильні чоловічі руки. І брюнет вважав, що його руки для цього заняття підходять якнайкраще. Він знову визирнув з-за стіни будинку, поглядом шукаючи двох юнаків. Ось Камуі провів майже успішну атаку – Фума ледь встиг блокувати його удар. Широ відскочив, готуючи фінальний рух, проте уламок під його ногою раптом по-зрадницьки хитнувся, і хлопець полетів додолу. «Це мій шанс!» – зрозумів Сайга. Він кинувся вперед і встиг зловити хлопця до того, як він впав на землю.
Камуі, все ще тремтячи, ніжно притискався до чоловіка. Ще не розтуляючи повік, він повільно обійняв руками його шию, потягнувся до губ, розплющив затягнуті поволокою очі... і сахнувся, ледве не звалившись додолу.
Ні, гра під назвою «Бій двох Камуі» була звичною річчю для Широ, та й те, що закінчувалася вона на руках у Фуми теж не було дивиною, тим паче, що одними обіймами все не обходилось, затягуючись аж до самого світанку. От тільки проблема заключалася в тому, що тримав хлопця аж ніяк не Моно, а якийсь незнайомий чолов’яга, який ще й задоволено при цьому усміхався. Крапелька холодного поту стекла Камуі за комір, коли він зрозумів, ЩО буде, якщо Фума це побачить.
– Ну-ну, і як мені вас розуміти?!!
Широ безгучно лайнувся. Все найгірше, що могло трапитися, уже трапилось: в Моно було багато позитивних сторін, проте він завжди відзначався жахливою ревністю. Все ще намагаючись хоч якось виправити ситуацію, хлопець знову брикнувся, проте невідомий не відпускав. «Ну що ж, йому ж гірше», – подумав Камуі й безвольно обвис на його руках.
Криваве побоїще, яке відбулось опісля, не дозволила описати всюдисуща цензура. Можна тільки сказати, що Сайзі вдалося вирватись з кеккаю лише через півгодини. Фума схилився над Широ, якого відвоював ще в перші секунди:
– А що до тебе, то тобі доведеться теж добряче розплачуватись.
Камуі зробив такі нещасні очі, які тільки міг:
– Невже ти мене не пожалієш? Я ж жертва, все-таки.
Моно нахилився над обличчям хлопця, і в його очах бігали бісенята.
– О ні, не пожалію! – він легко пройшовся язиком по його вуху. – Цієї ночі ти точно не заснеш!
Широ зітхнув, правда, не дуже печально: дана перспектива його навіть захоплювала.
– Добре, я згоден на все, крім сексу без змазки, – обіймаючи голову Фуми, який уже розстібнув комір його сорочки і тепер дослідужвав язиком кожен сантиметр шкіри на шиї, пробурмотів він.

Без Какея: День Сьомий

Сайзі хотілося плакати. Ось так просто бухнутись головою на стіл і розридатись гіркими слізьми. І все тому, що його нова жертва була настільки невинною, що не реагувала навіть на найгрубіші натяки. Повалити ж на підлогу Тсукіширо Юкіто просто в тому ж кафе, в якому він працював, і згвалтувати чоловік через об’єктивні прични не міг.
Хлопець сидів за столиком перед ним і променисто усміхався. Великі, бурштинового кольору очі, світилися довірою. Сайга, кинувши погляд на Юкі, знову опустив голову. Після вчорашнього жахливого побиття він не захотів вертатися назад в аптеку, щоб не позоритись, тому ночував на вокзалі. Через все пережите його одяг зовсім перетворився на лахміття, обличчя розпухло, а синці поналивалися густим кольором. Брюнет виглядав так, ніби по ньому як мінімум разів три пройшовся каток для вирівнювання асфальту.
Проте Юкіто, здавалось, зовсім не лякав його вигляд: хлопець відразу ж погодився, коли чоловік попросив його присісти поруч і вислухати. І ось тепер він терпляче чекав, поки Сайга нарешті почне говорити.
Брюнет знову впустив голову на стіл, потім підвів її. В очах спалахнув відчай.
– Ти!!.. – рука сама лягла поверх теплої долоні Тсукіширо...
За спиною хлопця замаячила постать Кіномото, і Сайгу як вітром здуло: ще новіших травм він отримати зовсім не бажав. Тоя підійшов до столика й підозріло глянув услід чоловіку:
– Юкі, що він від тебе хотів?! Він тебе домагався?!
Тсукіширо порернувся до однокласника і сонячно йому усміхнувся:
– Все гаразд, Тоя. Ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе.
Кіномото гмикнув і втомлено звів очі догори.

Епілог

Коли Какей вийшов з літака в Токійському аеропорту, то зі здивуванням побачив, що його зустрічає пошарпаний, побитий і просто жалюгідний на вигляд Сайга. Та ще й не просто зустрічає, а з квітами та подарунком. Дві секунди менеджер аптеки стояв, збентежено кліпаючи очима, а потім усе зрозумів. Він підійшов і, ніжно притулившись, поцілував чоловіка в щоку – на людях вони більшого собі не дозволяли:
– Я вернувся.
Сайга, шморгаючи носом, схопив Какея в ведмежі обійми і зі сльозами в голосі промовив:
– З поверненням!!
Уже по дорозі додому, вдихаючи приємний запах подарованих квітів, менеджер подумав, що перебування насамоті пішло брюнетові на користь. «Напевне, варто це повторювати час від часу. Так, для профілактики», – подумав він і усміхнувся сам до себе. від настільки хорошої ідеї.

Написано: 12.08.2009
Опубліковано: 17.10.2009
Автор: Magnolia

    Нове UAnime RSS
Манґа
Сага про Вінланд
том 11
 
Манґа
Кантата кішки
повністю
 
Манґа
Тату
повністю
 
Манґа
Пташина Кав’ярня!
част. 10
 
Манґа
Ванпанчмен
част. 4-6
 
Субтитри
Однокласники
повні
 
Манґа
Планета Сутакола
том 1
 
Субтитри
Журнал теплих моментів
повні
 
Манґа
Дюрарара!!
том 4
 
Манґа
Ґанц: G
част. 6-9
 
 
2005-2017 © Mirra
Використання матеріалів з даного сайту можливе лише за умови обов'язкового погодження з усіма їхніми авторами та співавторами або з адміністрацією сайту, якщо інші автори або їхня контактна інформація не зазначені.