Вітання Аніме та манґа українською
Головна Новини Аніме Манґа Статті Кузня Шрифти Форум Лінки
Йокай монстр

Авторизація
 

Пригоди на ханамі – фанфік

Світ: Ловець карт Сакура
Жанр: джен

Невеличкий вступ: Еріол знову приїхав в Японію, з повним набором супутників, звісно. Там же і Шяоран з Мейлін. Кінець березня, рясно квітне сакура, і її дванадцятирічна тезка зі всією шарашкою в нагрузку повиповзали на ханамі.
Попередження: про Рубі Мун пишу в жіночому роді: так легше уникнути тавтологій; і взагалі, як чоловічий персонаж вона в мене не сприймається.

 

 Звісно, це було не дуже чесно по відношенню до звичайних громадян, але Керо почав психувати, що йому набридло ховатися, та й Юе, на відміну від Рубі Мун, був собою лише в своїй істинній формі, тому Еріол вирішив, що один раз гульнути не завадить.
Накладання закляття зайняло хвилину-дві. По закінченні доволі простого ритуалу навколо парку Пінгвіна утворилась стіна магії, яка автоматично заставляла людей не підходити до місця відпочинку, а звертати кудись в інший бік. Крім того, все, що могло з'явитись в небі над ним (ну, Керо там, на приклад, черговий раз доведений абсолютним спокоєм Спінеля, або Сакура, якій раптом захотілось політати  ;) ), також робилось невидимим для звичайних очей.
На ханамі були лише двоє, хто не вмів чаклувати і не мав взагалі ніякого хисту до магії: Дайдоджі Томойо і Лі Мейлін. Перша, як завжди, притягнула з собою камеру і знімала у всіх можливих ракурсах «чарівну Сакуру-чян», друга жваво знайомилась з Еріолом, намагаючись наверстати те, що не встигла при першій зустрічі. Взагалі-то на самому початку вийшов маленький конфуз: Мейлін ще ні разу не бачила ні Юе, ні Керо в своїх істинних формах, а про Рубі Мун та Спінеля взагалі й мови не було. Тому довелось потратити трохи часу, щоб довести дівчині відсутність ворогів, які раптом збираються нападати на її любого кузена Шаорана-куна і милого Еріола-куна.
Коли ж чорнява Лі нарешті розібралась що до чого, вона, ковзнувши зацікавленим поглядом по Місячному Сражу, зупинилась на Кероберосу.
– Ну, це і є твоя супер-крута форма? – уперши руки в боки, спитала вона. – По моєму, нічого особливого!
– Ч.. Чаво?!! Це я-то не суперкрутий?!! – Звір Печаті, здавалось, зараз впаде в стан берсерка. – Та кого ти тут крутішого за мене бачиш?!!
– Нуу, не знаю-у-у... – Мейлін з хитруватим виразом на обличчі почала зиркати в сторону еріолівської компанії. Спінель хмикнув.
– Чого ржеш?!! Думаєш, крутіший за мене?!! – уже зовсім озвірів Сонячний Страж. Сакура, переживаючи, що їхнє ханамі буде зірване на самому початку, повисла в нього на шиї:
– Керо-чян, негайно перестань!!
Звір Печаті ще спробував трохи пообурюватись, але, зустрівшись із суворим поглядом дівчини, притих.
– Ми ще з тобою поквитаємось! – лише буркнув він в сторону Спінеля.
– Потім, якщо забажаєте, можемо влаштувати турнір,– м'яко усміхаючись, мовив Еріол. – А поки що, давайте розкладемо все для пікніка. Я приготував такоякі, окономіякі, омлет.. Це з англійської кухні... А ось тістечка..
– А ще ми принесли саке! – вигукнула Рубі Мун, витягуючи звідкись глиняні пляшечки.
– Аа.. ее... Ми ж ще неповнолітні, нам не можна пити.. – захвилювалася Сакура.
– Я думаю, один раз можна. Не, Сакуро-чян? – підморгнула дівчині Акідзукі. Кіномото зиркнула на Шаорана, зашарілася.
– Н-ну, якщо один раз, то я думаю, що... – почав був хлопець.
– От і прекрасненько!!! – Накуру вже діставала чашечки. – Томойо-чян, Мейлін-чян, не допоможете мені?
– Нема чого споювати нашу повелительку.
Рубі Мун обернулася на голос.
– Nani? Mada Yue? Що, знову дерево собою підпираєш? – як і завжди при погляді на Місячного Стража, лице у неї набуло прісного виразу. Той не удостоїв дівчину відповддю.
– Не переживай, Юе, ми нікого не споюємо,– Еріол викладав уже останні коробочки з бенто. – Але приємно бачити, що ти так турбуєшся за Сакуру-сан.
Суддя фиркнув і відвернувся.
– А! Я теж дещо принесла! – раптом згадала Кіномото.
– І я,– додала Томойо.
– І ми з Шаораном-куном багато всякої всячини наготували!
Шаоран, якому довелось тягнути як своє з Мейлін бенто, так і бенто Сакури, згідно закивав: давненько його так не нагружали.
Коли все, що кожен мав з собою, було викладено, з уст Кіномото зірвалось її знамените «ХОЕ-Е-Е-Е-Е-Е-Е?!!». І було чого: весь вільний простір під сакурою був зайнятий покривалами із найрізноманітнішою їжею, починаючи від японської і китайської й закінчуючи західноєвропейською кухнею.
– І.. і ми все це з'їмо??!! – майже перелякано вихопилось у Кіномото.
– Так, зараз порахуємо. Сакура-чян – раз, Еріол – два, Томойо-чян – три, Мейлін-чян – чотири,– почала загинати пальці ділова Рубі Мун. – Шаоран-кун – п'ять, Кероберос – шість, Юе – МІНУС  РОТ,– вона зиркнула на Місячного Стража, але, не дочекашись від того ніякої реакції, продовжила рахувати,– тому я – сім. Суппі – вісім, і ще Кахо підійде пізніше.
– Кого це ти назвала Суппі?!
– Значить, загальна кількість – дев'ять,– не звертаючи уваги на Спінеля, підсумувала Накуру. – По моєму, якраза кожному вистачить.
– Якщо так, будемо починати? – спитав Еріол. Всі згідно кивнули. – Ну, тоді іtadakimasu!
– ITADAKIMASU!!! – вигукнули всі хором.
Деякий час не було чути нічого окрім гучного чавкання Керо. Лише по тому, як всі трохи втамували голод, Томойо звідкись дістала новесеньке переносне караоке.
– Розробка мами,– дала відповідь на запитальні погляди дівчина.
Спочатку співали Сакура з Дайдоджі, потім трохи – Рубі Мун. Загітували щось виконати навіть Шаорана – у хлопця виявився непоганий голос. До караоке все намагалась прорватись Мейлін, але Керо, якому не було чого робити, весь час їй заважав і довів в кінці кінців до того, що Лі почала ганятись заним навколо дерева.
– А чому Юе не співає? – спитав раптом Еріол.
В Кіномото відпала щелепа:
– А що, Юе-сан вміє співати??!!!
– А чий голос, по твоєму, мала копіювати Song, поки Карти були ще у Клоу Ріда?
– Еее.. н-ну, я не знаю... – Сакура ніяково зашарілася, уявивши Юе-сана, який співає.
– Юе, зробиш нам таку ласку?
Місячний Страж стенув плечима. Здавалось, навіть вітер завмер, а квіти сакури сповільнили своє опадання, коли почав звучати його голос. Припинили ганятися один за одним Мейлін з Керо, притихла Рубі Мун, яка знову почала була сваритися з Суппі.
– Як красиво!. – видихнула Томойо. Затамувавши подих, прихилившись до плеча Шаорана, Сакура слухала пісню. Здавалось, в ній поєднались легке дзюрчання весняного струмка і шепіт опадаючих пелюсток. Мелодія, ніжна, але сповнена якоїсь незрозумілої печалі, западала в саме серце, чіпляючи там потаємні струни.
Пісня вже закінчилась, а всі ще сиділи, не в змозі скинути з себе якесь зачароване заціпеніння. Першою отямилась Томойо.
– Це.. просто надзвичайно!!! Юе-сан, ви дивовижно співаєте!!! – вихопилось в неї.
– С-справді! Просто неперевершено!! – очі Сакури захоплено горіли. – А я і не знала!!
Мейлін же з Шаораном просто сиділи, роззявивши роти.
Місячний Страж знову стенув плечима, мовляв, нічого такого.
– А нехай Томойо-чян з оцим-о заспівають дуетом,– запропонувала була Рубі Мун, але її перебили.
– Ех, в Юе завжди був гарний голос,– зітхнув Керо, не звертаючи абсолютно ніякої уваги на Накуру. – Але це не міняє його паршивого характеру!
– Керо-чян, як так можна?! – Сакура, яка була готова підтримати ідею Акідзукі, відразу ж про неї забула і грізно зиркнула на свого підлеглого. Проте Звір Печаті не збирався так легко здаватись.
– Ти ще нічого про нього не знаєш! Гіршим за Юе був і залишається тільки Клоу Рід!
– Клоу Рід? А я завжди думала, що він був дуже добрим, просто трішки дивакуватим,– встряла в розмову Мейлін.
– О, наївна!! – заохочений появою нових слухачів, Сонячний Страж розійшовся не на жарт. – Клоу був справжнім негідником! Ну скажи, яка нормальна людина буде мене мити за допомогою Bubble?!
– Тебе мили.. чим?!! – вибухнула реготом Мейлін. Але Керо, здавалось, цього не помічав.
– Мало того, він ще й лінувався щось прати своїми руками або заставити це зробити Юе, а знову ж таки використовував цю Карту!!
– Керо-чян, як тобі не соромно!!
– А ти, Сакуро, не перебивай! Коли ти поверталася в минуле, то бачила лише частинку справжнього Клоу!
– Та невже, Керо-чянистий?! – Кіномото вже теж завелася і не збиралась так швидко здавати позиції.
– Та авжеж!!! – відповів їй Кероберос.
– Ось, візьміть. Випийте, промочіть горло, легше буде говорити,– встряла Рубі Мун, тицяючи Сакурі й іншим якісь чашечки. – Це тобі, Шаоран-кун. А це для Мейлін-чян і Томойо-чян.
Кіномото, не дивлячись, що то в неї в руці, хильнула. Горло раптово обпекло, а в голові з'явився такий азарт, якого не бувало раніше. В очах Керо теж загорівся вогонь.
– Яке щастя знімати чарівну Сакуру-чян в двобої з Керо-чяном!! – трохи почервоніла Дайдоджі направила камеру на двійцю, між якими розгорталась уже справжня баталія.
– Ти налила їм саке? – тихо спитав Спінель у Рубі Мун.
– А що мені ще залишалось робити? – Акідзукі виглядала дуже задоволеною. – Якби не я, вони б до нього взагалі не торкнулися! А так – нате вам безплатний цирк!
– І це все, чого ти хотіла? – Еріол, як і завжди усміхався, спостерігаючи за все гарячішою суперечкою Сакури й Керо. Мейлін, яку розвезло від однієї чашечки, знову почала вішатись на Шаорана. Лі, власне кажучи, теж швидко сп'янілий, не дуже то й опирався.
– Ну, я подумала, що у нас все робиться занадто затягнутим, тому й захотіла їх трохи розворушити,– чесно відповіла Накуру.
– Звісно, ти ж бачити не можеш, як люди відпочивають у спокої. Обов'язково треба їм насолити,– гмикнув Спінель, кинувши короткий погляд на дівчину. Та хитро звузила очі:
– Що, Суппі, досі сердишся, що вчора я розбудила тебе якраз посеред сну про найсмачніші в світі такоякі?
Звір уже був розкрив рота, щоб дати Акідзукі гідну відповідь, як Еріол раптом приклав пальця до вуст. Обоє сперечальників здивовано подивились на нього.
– Тихо,– хлопець усміхався. – Зараз почнеться.
– Що почнеться? – Акідзукі не розуміла, що відбувається, і це її категорично не влаштовувало.
– Розповідання історій,– незрозуміло пояснив Хіірагідзава.
– Га? – знову не зрозуміла Накуру. Хлопець лише легенько кивнув у бік Керобероса з Сакурою. Рубі Мун зі Спінелем перевели погляд туди.
Керо, вже добряче напідпитку (просто дивовижно, як він своїми лапищами умудрявся тримати крихітні чашечки з саке!  %\), розлігся біля дерева пузом вверх і був явно настроєний на довгі монологи. Сакура, забувши про недавню суперечку, з занадто розумним, щоб він був справжнім, видом приготувалася до слухання. Біля неї примостився Шаоран, на якому все ще висла п'яна Мейлін, а збоку, знімаючи все це на камеру, сиділа алкоголенепробивна Томойо.
– Так от,– почав Звір Печаті. – Було якось одного разу, іду я по саду, тому, що біля будинку Клоу, а там під сакурою дрихне Юе. Уявляєте, сидить собі і просто нагло дрихне! Посеред дня так!
– Керо-чяаан, перястань.. – від випитого в Кіномото трохи почав заплітатись язик.
– Сакуро, не перебивай! Я тут історії розказую! – гримнув на хазяйку Сонячний Страж. В інший час дівчина б такого не спустила, але зараз алкоголь трохи міняв справу. – Так от, іду я, а він спить!
– Ти вжє в цоте се казєс.. – протягнула захмелілим голосом Мейлін. Кероберос не звернув на неї уваги.
– Ну дивлюсь я: дрихне,– знову повторив він. – І з якої-то радості, питається? Чого це спати посеред білого дня?
– Керо-чян, ти сам набагато більша сплюша! Як заснеш, то і з гармати не розбудиш!! – Сакура легко штурхнула звіра в бік. Той тільки роздатовано відмахнувся лапою.
– Ну я думаю: якої холєри оце той Юе тут дрихне?! Треба розштовхати! Підкрадаюсь я своїм секретним підкрадницьким ходом, а тут раптом чую: «Тшшшш!». І все залило жовтим світлом! Я – глип! – Керо різко підвищив голос, так, що Сакура з Шаораном здригнулись,– і бачу, що я на іншому кінці галявини!
Підлітки, як і годиться в таких випадках, затамували подих.
– Ну, я знову підкрадаюсь. І що ви думаєте? Знову: «Тшшшш!»!!
– І що, плюшка вдруге на іншому кінці галявини опинився? От невдаха, завжди знала, що ти такий! – Мейлін гордовито махнула рукою, але тут же втратила рівновагу і знову плюхнулась на Шаорана.
– Мовчи, малечо, краще розуму в старших научайся!! – гримнув на неї Звір Печаті, якого таки зачепили слова дівчини.
– Нуу, Керочанистий, і скільки ж раз ти так обламався? – ніби не почувши його слів, продовжила за Лі Сакура. Страж гордо відвернувся, уникаючи малоприємної відповіді.
– Tagu, з вами тільки спогадами ділитися! – лише ображено мовив він.
Сакура, Шаоран і Мейлін разом гмикнули.
– Не дивно, що Silent вирішила охороняти сон Юе: він набагато спокійніший за Керобероса,– ледь усміхаючись мовив Спінель.
– Silent? А це була вона? – Рубі Мун склала губки трубочкою і тихенько засвистіла.
– А що по твоєму ще? – звір трохи зверхньо вигнув брову дугою. Дівчина хотіла щось відповісти, але її перебив Керо.
– ДОБРЕ, ДОБРЕ!! А як вам така історія?!! Їздив Клоу Рід якось в Гонконг, провідувати рід його матері, і мене з собою взяв, а Юе залишив тут!! Ну?!! – Сонячний Страж аж надривався, доводячи свою унікальність.
– Так це ж очевидно, Керо-чян. Ти такий безвідповідальний, що тебе просто не можна залишати одного,– безапеляційно заявила Сакура. – А на Юе-сана можна покинути будинок, він з ним, на відміну від тебе, нічого не зробить.
– Точно-точно,– згідно закивала Томойо. – Юе-сан набагато відповідальніший за тебе, Керо-чян.
– Ага,– докинула Мейлін.
– Достеменно так,– підсумував Шаоран.
– Кіііі..!! (не знала, як ще передати той унікальний звук, тому написала так; вибачайте, якщо не зрозуміли)  Та ну вас з таким відношенням!! – Кероберос, якого коробило після кожної фрази дітей, перевернувся на інший бік, мордою від компанії.
– Ой, дивіться, образився!! Ну просто як дитина! – як виявилось, в Мейлін від алкоголю додавалось ядучості в характері.
– А, точно! – раптом згадала Сакура. – Коли я поверталася в минуле, Клоу-сан теж називав Керо-чяна дитиною. Отак прямим текстом..
(Мила Сакура-чян тільки забула сказати, що Юе з Картами маг називав точно так само  ХЗ).
– ЩО??!!! – в один голос крикнули Шаоран зі Звіром Печаті.
– Usso!! Не може бути!! А ну-но, Кіномото-сан, з цього місця подетальніше! – вигукнула Мейлін.
– Як чудесно! – захоплено шепотіла Томойо. – Чарівна Сакура-чян в центрі уваги!! Shiawase desu a!!!
– Ось, візьміть, випийте ще! – влізла Акідзукі.
– Та не може такого бути!!! – волав Керо. – Сакуро, ти все вигадуєш!!!
– ХА-ХА!! Що, Керочанистий, правда очі коле?!!
За загальним галасом ніхто й не помітив, як Юе тихо встав і, розвернувшись, пішов геть від компанії. Лише дійшовши до набережної, він зупинився і сів на траву, обхопивши коліна руками. Шелестіло розворушене подихом вітру листя, пелюстки сакури плавно спускалися спіралями донизу і, на мить затримавшись на поверхні води, тонули в прозорій глибині.
– Людське життя так само коротке, як і перший та останній політ квітки вишні. І саме тому воно таке ж прекрасне.
Юе не обернувся, і Еріол, не дочекавшись відповіді, сам підійшов і сів поруч.
– Знову всіх уникаєш? – в його голосі чулися якісь майже батьківські нотки.
– Це не так,– як і завжди при розмові з Хіірагідзавою, голос Місячного Стража звучав якось невпевнено.
– Тоді що?
– Я просто не люблю шуму.
– Ясно.
Юе різко обернувся. В очах спалахнув якийсь тривожний вогник. Місячний Страж розтулив рота, щоб щось сказати, але хлопець його опередив.
– Еріол. Мене звуть Еріол,– твердо і водночас м'яко вимовив він.
– Я знаю,– кутики вуст Юе ледь сіпнулися в блідій посмішці. Вийшло якось печально.
Тим часом суперечка під сакурою встигла перейти у стан застою. Споєна до рожевих слоників «турботливою» Рубі Мун Мейлін тепер полізла цілуватись. Почала вона із Кіномото, яку смачно чмокнула в щічку, далі висла на шиї у всіх по черзі, включаючи Керо і Спінеля – з останнім, до речі, з першої спроби промахнулася, тому цьомала двічі – аж поки її «круг любові» логічно не завершився на Шаорані. Хлопець наївно думав, що за нього вступиться Сакура, але дівчині, схоже, було не до того. Влігшись на спину Керобероса, вона жалілася тому на всі справжні й несправжні негаразди в житті. На Томойо теж надіятись не випадало: хоч Дайдоджі, здавалось, і була сакенепробивною (вибачайте за неологізм! ХЗ), у неї і без алкоголю вистачало химер в голові.
– Ну, і що ти наробила? – Спінель невдоволено дивися на Акідзукі. – Перетворила наш пікнік на банальну попойку.
– Та годі тобі! – Накуру, здавалось, совість не гризла зовсім. – По моєму, так набагато веселіше!
– Нічого подібного! Тепер це не ханамі, а звичайна п'янка!
– А що, по твоєму, роблять на ханамі? П'ють саке і співають! Ну, і їдять часом, але то вже рідше.
– Бурда! Вперше таке чую!
– А я не вперше! І взагалі, я, навідміну від тебе, бувала з людьми на ханамі, тому знаю, що вони там роблять!
– І з ким же це ти бувала?
– Тою-куна того року заарканила! – на слова про Кіномото лице Рубі Мун, як і завжди, засяяло. – Правда, і Тсукіширо-кун тоді з ним попхався,– вираз щастя на обличчі дівчини враз змінився, тільки-но вона вимовила прізвище Юкі.
– І вони там пили саке? Дуже сумніваюся.
– А от і так!
– А от і ні! Між іншим, не думаю, що Еріол буде дуже радий, коли побачить, що ти тут учинила.
– Еріол зараз з Юе говорить,– Акідзукі неприязно зиркнула у бік набережної.
– Вони вже повертаються,– ледь усміхаючись, мовив Спінель.
– Ой! Та я думаю, нічого ж не буде, не, Суппі-чян?.. – вже трохи нервово озвалася дівчина.
– Суппі?!!
Накуру ще більш нервово засміялася. Одначе, жодного сердитого слова від свого повелителя вона не почула. Еріол, як і завжди, з якимсь майже вселенським розумінням усміхнувся і нічого не сказав. Трохи докірливого вигляду набуло обличчя Юе, але Місячний Страж Рубі Мун мало хвилював. Підбадьорена такою реакцією Хіірагідзави, вона спритно підсунула дітям ще по одній чашечці саке.
От це вже виявилось фатальною помилкою. Організм Сакури якось дивно реагував на алкоголь і тепер вирішив викинути новий вибрик. Ніхто так точно і не помітив, коли очі дівчини засяяли п'яною відвагою, тому, коли Кіномото матеріалізувала Ключ, всі були не готові щось робити.
– FLYYYYYYYYYY!!!
Зметнулися рожевопері крила, і в наступну мить нову повелительку Карт тільки й бачили. Еріол, Юе і Спінель вмент схопилися на ноги, Рубі Мун, ще не зрозумівши, що де відбувається, крутила головю.
– Mazui! Якщо Сакура-сан вилетить за межі парку..!! – не договоривши, Хіірагідзава викликав свій жезл. Сонце і місяць на ньому різко спалахнули магічним сяйвом, й в усі боки від пагорбу помчалася хвиля сили.
Завершивши заклинання, Еріол перевів подих.
– Ну, тепер, принаймі, Сакура-сан не залетить далеко,– Ключ Клоу Ріда розчинився в його руках. – Тому залишається тільки знайти її.
Одначе, з пошуками теж вийшла заминка. Томойо, як людину дуже далеку від магії, посилати було просто небезпечно, Шаоран з Мейлін після величезної кількості чашечок саке спали безпробудним сном. Те ж саме стосувалося і Керобероса. Після кількох невдалих спроб Еріола і Юе за нього взялася Рубі Мун. Але навіть на її слова про «товсту ні на що не здатну плюшеву іграшку» Звір Печаті зволив лише вухом повести.
– Ну, тут уже нічого не вдієш,– розводячи руками, констатував Хіірагідзава. Було вирішено залишити Спінеля з Акідзукі чекати Сакуру разом з Томойо, а самому Еріолу з Юе розділитися і йти шукати. Хлопець мав оглянути східну частину парку, а Місячний Страж – західну. Останній, не тратячи більше ні секунди, розправив крила й злетів у небо.
– Щоб ти впав по дорозі,– підносячи до вуст чашечку з саке, побажала йому Рубі Мун. – Може хоч тоді Тоя-кун буде мій?
– Скоріше він прийде робити тобі інквізицію,– хмикнув Спінель.
Не звертаючи увагу на таку звичну для цих двох суперечку, Еріол розвернувся і пішов геть. Спустившись із пагорба, він поринув у тінь дерев.
Сонце уже почало схилятись на захід, і траву помережили його косі промені. Духмяно пахло ще гаряче листя, переплітаючись з тонким ароматом квіту сакури, тихо шепотів таємні слова струмок. Повітря було наповнене спокоєм, і, вдихаючи його, Еріол думав, що це прекрасно – просто жити на цьому світі.
Сакуру він знайшов десь за півгодини після того, як вирушив на пошуки. Обійнявши обома руками свій жезл, дівчина мирно дрімала біля невеличкого пагорба. Еріол лагідно усміхнувся.
– Ви, все-таки, дійсно щось, Сакура-сан,– тихо мовив він.
Уже повертаючись, Хіірагідзава зустрів Юе. Опинившись на землі, Місячний Страж відразу ж кинувся до своєї повелительки.
– З нею все гаразд? – в його очах малювалася тривога.
– Все добре. Сакура-сан просто заснула,– лагідна посмішка не сходила з уст Еріола, коли він передав Кіномото Юе. Той ледь помітно зітхнув. Все так само разом вони повернулися на галявину.
– Що, не впав, шию не звернув? – знудженим голосом спитала у Місячного Стража уже трішки захмеліла Рубі Мун. Як і завжди не отримавщи відповіді, вона фиркнула і відвернулася. – Еріоле, а до тебе тут дехто прийшов.
Жінка, яка до того розмовляла з Спінелем, встала і поклонилася в знак привітання, пасма її рудого волосся зблиснули міддю в останніх променях сонця. Хіірагідзава відповів їй таким самим поклоном.
– Радий вас бачити, Кахо-сан,– з усмішкою промовив він.
– Я теж,– колишня вчителька знову сіла. – Пробач, що запізнилася.
– Так, ви пропустили справді багато веселощів,– Еріол взяв дві чашечки, налив у них саке і одну простягнув Мідзукі. Та з вдячністю прийняла свою.
– Мені вже трохи порозповідали,– жінка зиркнула в бік Спінеля з Рубі Мун, які знову затіяли якусь суперечку. – Та й по тому, що навкруги робиться, я можу приблизно здогадатися, що тут відбувалося,– вона обвела поглядом пагорб. І справді, ситуація на ньому нагадувала в кращому разі якесь побоїще: порозкидані під час погонь Мейлін за Керо коробки від бенто створювали ефектні декорації. Сам Звір Печаті лежав під деревом, на його боці, тицьнувшись обличчям в шерсть, мирно спала Сакура, зліва від неї сидів Юе, ніби охороняючи сон своєї повелительки. З правого боку Керобероса примостилися в обнімку Шаоран з Мейлін, до них тулилася Томойо. Про останню важко було сказати, спить вона чи ні. Одне можна було стверджувати точно: активної знімацької діяльності дівчина не проявляла.
– Які милі діти,– дивлячись на останні відсвіти вечірніх хмар, промовила Кахо. – Я така рада, що в них усе налагодилось. І у цьому велика твоя заслуга,– жінка обернулася до Хіірагідзави.
– Що ви! – хлопець лише усміхнувся. – Це все Сакура-сан.
Разом з Мідзукі він повернувся до дерева, під яким спала нова повелителька Карт. Дівчина саме перевернулася на інший бік і, раптом намацавши руку Юе в траві, міцно її стисла.
– Все буде гаразд.. Все точно буде гаразд... – тихенько крізь сон промовила вона.
Кахо ледь чутно хихикнула.
– У Юе завжди такий вираз на обличчі, коли Сакура-сан робить щось подібне? – з лукавою посмішкою на вустах спитала жінка. Еріол нічого не відповів. Він підвів погляд вгору, задивившись на небо, на чорному оксамиті якого вже проступали перші зорі.
– Красиво... – зітхнула Мідзукі, теж закинувши голову. В її очах відбивалися міріади далеких недосяжних вогників. Стихли нарешті Рубі Мун зі Спінелем. Тепер Акідзукі теж дивилася в небо якимсь затуманеним поглядом, спершись ліктями на спину звіра.
– А! Дивіться! Зірка упала! – раптом неголосно вигукнула вона.
– І справді! Невже зорепад? – здивовано мовила Кахо, вдивляючись угору. Там, у глибокій теміні, невеличкі іскорки, неначе короткі розчерки пера, мигтіли одна за одною, часто перекреслюючи небосхил.
– Казали, що Клоу Рід народився під час такого зорепаду,– тихо, немов до себе, промовив Еріол. Він поволі обернувся до сакури, під якою спали підлітки разом з Кероберосом.
– Юе, ти не міг би заспівати ту пісню? – його голос прозвучав ледь чутно. Затримавшись всього на секунду, Місячний Страж кивнув. Падучі зорі продовжували освітлювати небо, і під їхнім мерехтливим дощем зазвучала тиха, ледь журлива мелодія.

Нічка сходить на землю,
Опускаючи темні пологи.
Спи, моє любе дитя, завтра скоро настане,
Якщо ти заплющиш очі.

З-за ріки Янцзи прилетить вітер,
Рисові колоски погойдає,
Щоб вони заспівали тобі свою сріблясту колискову.
Спи, моє дитя, тому що завтра чекає на тебе.

З неба сиплються зірки.
Одна падає просто тобі в руки.
Тільки простягни долоні,
І вона буде твоєю.
Над далекими горами сходить місяць.
Усміхнись йому, і він подарує тобі свою усмішку.
Спи, моє миле дитя,
Нехай присняться тобі хороші сни.

Десь, за незвідане море, сіло багряне сонце,
Воно теж пішло на спочинок,
Щоб завтра разом з тобою встати
І наново подарувати тобі цей прекрасний світ.
Тому спи моє любе дитя, твоє завтра вже чекає на тебе.

– Яка красива мелодія... – Кахо повернулася до Еріола. – Що це за пісня?
Хлопець відповів не відразу.
– Це колискова,– по хвилі мовчання мовив він. – Колискова, яку співали у дитинстві Клоу Рідові.
– Ясно... – жінка знову задивилася на глибоке темне небо. По ньому сріблистими сльозами котилися опадаючі зорі, і здавалось, що це плаче від щастя і щему в душі цілий всесвіт.

Написано: 17.05.2009
Опубліковано: 18.08.2009
Автор: Magnolia

    Нове UAnime RSS
Манґа
Кантата кішки
повністю
 
Манґа
Тату
повністю
 
Манґа
Пташина Кав’ярня!
част. 10
 
Манґа
Сага про Вінланд
том 10
 
Манґа
Ванпанчмен
част. 4-6
 
Субтитри
Однокласники
повні
 
Манґа
Планета Сутакола
том 1
 
Субтитри
Журнал теплих моментів
повні
 
Манґа
Дюрарара!!
том 4
 
Манґа
Ґанц: G
част. 6-9
 
 
2005-2017 © Mirra
Використання матеріалів з даного сайту можливе лише за умови обов'язкового погодження з усіма їхніми авторами та співавторами або з адміністрацією сайту, якщо інші автори або їхня контактна інформація не зазначені.