Вітання Аніме та манґа українською
Головна Новини Аніме Манґа Статті Кузня Шрифти Форум Лінки
Йокай монстр

Авторизація
 

Старі знайомі – фанфік

Англійська назва: Sailor Moon R 1/2
Автор фанфіку: Donny Cheng

Макото йшла по території старшої школи Фурінкан. Вона та її подруги прийшли сюди взяти участь у щорічній шкільній спартакіаді. Оскільки вони записались на різні змагання, то вирішили розділить і зустрітись вже після закінчення спартакіади. Нарешті вона побачила місце проведення змагань з дзюдо, у яких вона мала приймати участь – вони вже почались. Здавалось, тут зібрались усі учні Фурінкана. Макото здивовано озирнулась – оточення було не дуже схоже на змагання з дзюдо. Багато людей мали з собою зброю: боккени, катани, величезні лопати – стривайте, величезні лопати ?! Точно, один красивий хлопець тягав з собою величезну бойову лопату, а декілька малих лопаток висіли на патронташі через плече. У що це вона вляпалась? „Пробачте, це хіба не змагання з дзюдо”, спитала вона суддю. „Ви що, хочете, щоб я їм це сказав? Мені ще життя не набридло. У будь-якому випадку, якщо ви одна з учасниць, то ви вже спізнились – змагання вже почались. Але лише з самим дзюдо сюди взагалі не варто було лізти – змагання минулого року, наприклад, виграв кендоіст. Ось він стоїть на арені. Виступає під ім’ям Куно „Синій Грім” Татевакі.” Якраз у цей момент чемпіон, на якого показував суддя, був натурально затоптаний хлопцем з косичкою, одягненим у китайський одяг (який, до речі, користався лише прийомами дзюдо), і суддя побіг проголошувати переможця. Макото подивилась на його обличчя – як же він був схожий на її колишнього хлопця... Зачекайте – це ж і є її колишній хлопець! Хто б міг подумати, що він стане таким красавчиком. Посміхнувшись, вона рушила привітати його. Ранма злякано підстрибнув, коли на ньому хтось повис. „Ти що це робиш...” почав він, коли побачив знайоме обличчя. „Макото? Мако-чан, це ти? Я не можу повірити, що після стількох років...” „Ранма-кун, а уяви, що я мала подумати, побачивши тебе після стількох років. Я думала, що ми вже ніколи більше не побачимось.” Їхня бесіда була досить брутально перервана дівчиною з коротким волоссям і хлопцем з лопатою. Вони виглядали дуже розлюченими. „Так, Ранма-кун, а уяви, що я мала подумати, побачивши тебе залицяючогося до іншої дівчини,” заволали вони хором. „Хіба ти не маєш бігти на інше змагання.” І два могутні удари відправили бідного Ранму повторювати подвиг Гагаріна, але без космічного корабля. Макото зблідла. „Що це ви робите?! Ранма мій старий знайомий. Чого це ви так на нього накинулись?!” „То ти не є його черговою нареченою?” підозріло спитала дівчина з лопатою, яку Макото приймала за хлопця. „Та ні, я не чергова наречен... ЩО?! Чергова наречена? То скільки ж їх у нього?” витріщила очі Макото. „Двох ти бачиш прямо перед собою. А взагалі, це довга історія,” почала дівчина з коротким волоссям. Так Акане і Укьо допомогли Макото довідатись про останні події в житті Ранми.

***

„Ти диви – від цих ревнощів іноді буває хоч якась користь,” подумав обернувшийся на дівчину Ранма, вилазячи з басейну. Дякуючи ревнивим нареченим і їх добре відпрацьованому удару він опинився в басейні якраз вчасно, щоб взяти участь у змаганні з плавання. Директор Куно аж заплакав, коли нарешті побачив Ранму. „Нарешті. Швидко переодягайся і біжи на старт.” Директор був певен, що цього року школа Фурінкан буде першою на цій спартакіаді. І все це завдяки Ранмі, точніше його звичці спати на уроках – бо в іншому випадку дідька лисого він би дозволив директору Куно займатись здирництвом, примушуючи його брати участь чи не в усіх змаганнях спартакіади в обмін на гарні оцінки на іспитах. Коли Ранма добігла до краю басейну, всі вже були на місцях. Постріл – і усі пірнули та щосили попливли до фінішу. Ранма не хотів махлювати, і тому не використовував чі для збільшення швидкості, що дозволило деяким дівчатам змагатись з ним (у його жіночій формі) майже на рівних. Під кінець він зміг випередити двох своїх найближчих конкуренток лише на одну секунду. Коли ж Ранма побачив, з ким так тяжко змагався за перемогу, його серце зупинилось. Це ж були його подруги ще з часів дитинства! Швиденько відшукавши гарячу води, Ранма повернув собі „первісну” чоловічу стать і побіг до них. „Амі-сенсей! Мічіру-чан! Це я, Ранма!” Дівчата були збентежені. Вони уважно подивились на хлопця з посмішкою від вуха до вуха. Амі могла пригадати лише одного хлопця, який звав її „сенсей”. Мічіру ж згадала одного хлопчика з такою ж розкішною посмішкою. „Ранма-кун?” Ось кого Амі точно не очікувала побачити ще раз. „Ранма-чан, що ти тут робиш? Я думала, що ти пішов із своїм татом у якійсь тренувальний похід.” Мічіру також була дуже здивована. „Ну, з тренувальними походами я зав’язав, доки не розберусь із певними проблемами. Ой... Я з вами пізніше побалакаю. Я спізнююсь на наступне змагання!” Розлючений Куно вже біг до Ранми. Амі та Мічіру витріщились на хлопця, який тікав від чоловіка, волаючого, що він цього Ранму поголить наголо. Раптом вони подивились одна на одну і хором спитали: „А звідки ти знаєш Ранму-куна?” Вони почали розповідати свої історії одна-одній, як познайомились із Ранмою. Амі, однак, слухала неуважно – вона все ніяк не могла з голови думки про Ранму і про те, як він виріс.

***

Ранма на максимальній швидкості нісся до стадіону. Підбігаючи до бігової доріжки, він побачив хлопця, який він вже десь бачив. Ну звичайно – це був ще один старий знайомий! (Якщо б Ранма хоч трошки замислився, то навіть він второпав би, що ліміт „випадкових зустрічей” на сьогодні перевершив навіть його, Ранми, „звичайні” межи) „Харука-кун! Ти мене пам’ятаєш?” Ранма обняв свого старого друзяку. Раптом він помітив його недобрий погляд і відчув, що Харука має завеликі (як для хлопця) груди. Подивився нижче – точно, справжні жіночі груди. Ранма хутко відскочив від неї. „Що? І коли це ти став дівчиною? Тільки не кажи, що ти збоченець чи теж був у Джюсенкьо.” Харука зітхнула і стукнула його по голові: „Я завжди була дівчиною, ідіоте.” Коли вона побачила Ранму з його посмішкою, то оскаженіла. Невже він і досі не зрозумів, що вони завжди були суперниками? Доки Ранма не появився в її школі, Харука була завжди першою на біговій доріжці. Ранма ж не тільки постійно її перемагав, а ще поводився з нею, неначе з другом. До того ж він втік у свою тренувальну подорож саме тоді, коли Харука збиралась нарешті взяти реванш за свої програші, чого вона йому так і не пробачила. Але вигляд Ранми, коли він довідався про те, що вона є дівчиною, був таким, що попри все Харука не могла не посміхатись. „Ти ніколи не відрізнявся особливою уважністю. Ну що, готовий до забігу-реваншу?” „Завжди готовий” – посміхнувся Ранма, і вони пішли до стартової лінії.

***

Усагі, Рей, Чібі-Уса, Хотару, Луна та Артеміс весело загукали, коли волейбольна команда, у якій грала Мінако, знову забила м’яч своїм суперникам. Команда Мінако робила із своїми противниками все, що хотіла, аж доки команда школи Фурінкан не взяла тайм-аут. Вони замінили всього одного гравця, але різниця одразу далася взнаки. Новачок з косичкою був просто неймовірно рухливим – жодного разу з того моменту, як він вийшов на поле, м’яч не торкнувся поля на половині Фурінкану. І якою б гарною не була команда Мінако, цей гравець краще за них усіх, разом узятих. Не дивно, що фурінканівці змогли не тільки відігратись, а навіть і перемогти своїх суперників. Знесилена Мінако впала на підлогу. Звичайно, їй було шкода програшу, але вона все одно відчувала захоплення від такої гарної гри. Тут вона побачила, як хлопець, який, власне, і забезпечив їм захоплення від гарної гри (шкода, що разом з програшем) підійшов до неї. „Мінако? Міна-чан, це ти?” „Ранма? Ранма-чан!” – вони ледь не стрибали від радощів з приводу зустрічі. „Як твоє життя?” „Ну, сьогодні ніби непогано. Я зустрів цілу купу друзів, включаючи тебе. Але ти нівроку собі виросла.” Мінако почервоніла. Тут до них підійшли Усагі та Рей. „Кузен Ранма?” – здивовано спитала білявка – „Що ти тут робиш? Я думала, що ти з вуйком Саотоме подались у якусь тренувальну подорож.” „Усагі-чан? Як дивно, що я і тебе тут зустрів. А ви що, знайомі з Міна...” тут Рей накинулась на Ранму, стиснувши його в обіймах на превелике незадоволення Мінако. „Ранма, ти мене пам’ятаєш? Я Рей з храму.” Тут почали розповідати Ранмі про своє життя, намагаючись привернути його увагу саме до себе і тому постійно перебиваючи одна-одну. „Який надзвичайний збіг обставин” – подумала Усагі – „ми усі знаємо Ранму.”

***

Чібі-Уса, Хотару, Луна та Артеміс оглядали галасливий гурт, сховавшись за кріслами на трибунах. „Щось не так, Луна?” – Хотару стурбовано подивилась на кішку. „Артеміс та я відчуваємо, що цей хлопець має якусь дивну енергію. Ми думаємо, що це може бути енергія Лунного королівства, а може і навіть Темного королівства. Тому ми хочемо, щоби ви уважно придивились до цього хлопця, бо ці дівчатка тільки і здатні, що стрибати перед ним на задніх лапках.” Чібі-Уса кивнула: „Добре, Луна, ти можеш на нас покластися.” Та за хвилину вони з Хотару вже насолоджувались поїздкою на плечах Ранми, гиготячи без зупинки. Луна зітхнула: „Задається мені, що нам з тобою, Артемісе, прийдеться робити все власноруч.”

***

Після церемонії нагородження (на якій Ранма зібрав ледь не усі нагороди) друзі Усагі та Ранми нарешті змогли перезнайомитись. Вони пройшли через ще одне коло взаємних привітань, а також познайомились із Рьогою, який також опинився на змаганнях (як ви мабуть вже здогадались, випадково). Побачивши Ранму в оточенні дівчат, він намагався його прибити, але Ранма встиг пояснити ( дуже швидко пояснити!), що це не нові наречені, а лишень його друзі. Власне кажучи, одна з цих дівчат була другом і самого Рьоги – він почервонів і почав заїкатися, як тільки побачив перед собою таке знайоме обличчя Мічіру. Після цього компанія вирішила влаштувати пікнік. На це погодились навіть Акане і Укьо: хоча їх не дуже радувала кількість гарних дівчат навколо Ранми, бажання довідатись більше про його минуле перемогло. Тут до компанії приєдналась Шампу, яка принесла ланч для її „укоханого чоловіка”. Звичайно ж, вона одразу повисла на Ранмі, але кількість розлючених поглядів, які встромили в неї усі дівчата, змусила відступити навіть її, і вона швиденько з Ранми „звисла”. По дорозі на пікнік до них приєднався Мус, який слідкував за Шампу, і Куно, який просто не міг залишити таку компанію красивих дівчат наодинці із „ницим Ранмою Саотоме”.

***

Ранма та Усагі були дуже зайняті, змагаючись один з одним за їжу. Палички для їжі так і клацали, коли один із суперників намагався не дати іншому вхопити смачний кусень. Друзі Ранми шоковано дивились на Усагі, яка без проблем відбивала атаки Ранми. Друзі Усагі шоковано дивились на Ранму, апетити якого без проблем перекривав навіть неймовірно ненажерливу Усагі. Нарешті Харука, яка не могла приховати посмішку, дивлячись на це змагання, запитала: „цікаво, Ранма, а скільки часу ти вже вчиш Усагі битися?” Усагі була шокована. „Але Ранма ніколи не вчив мене битися.” Акане також роздивилась, як їсть Усагі. „Ранма, під час їжі Усагі використовує бойове мистецтво їжі родини Саотоме.” Ранма кивнув. „Ти таки помітила? Ну я не між залишити мою улюблену двоюрідну сестру зовсім беззахисною. Коли я жив з її родиною чотири роки тому, я помітив, що вона дуже слаба. Але їй не подобалось насильство, і тому я вирішив таємно навчати її деяким базовим прийомам рукопашного бою під час обіду.” Усагі витріщилась на Ранму. Її завжди дивувало, як вона могла битись із йомами та демонами, коли вперше стала Сейлор Мун. Вона завжди думала, що це мистецтво прийшло до неї разом із перетворенням у Сейлор Мун. Харука фиркнула: „Деякі базові прийоми? Та навіть я не зможу взяти з її тарілки ані шматочку з цими базовими прийомами.” Ранма потиснув плечима і хутко взявся „підмітати” залишки їжі, користуючись тим, що Усагі відволіклась від цього заняття. Усагі негайно повернулась до бою. Акане, Укьо та Шампу перезирнулись між собою і звернулись до дівчат з одним запитанням, яке їх бентежило з моменту зустрічі: „А звідки ви знаєте Ранму?”

***

Вони вирішили почали історії про знайомство з Ранмою, починаючи з того, хто першим його зустрів. Як виявилось, Усагі знала Ранму з дитинства. „Ми родичі по батьківській лінії. Ранма та його родина часто гостювали у нас вдома. Вдруге я зустрілась з Ранмою, коли йому було 12 років. Вони з батьком жили у нас вдома декілька тижнів перед тим, як знову піти.”

~~ спогади ~~

Під час життя з родиною Цукіно Ранма захистив її від якихось хуліганів. Після цього він починає потихеньку прививати Усагі певні бойові рефлекси під час їжі. Коли Ранма з батьком пішли, хулігани знову спробували „наїхати” на Усагі, але вона чогось стала надзвичайно незграбною в оточенні людей: наступила одному на ногу, іншому попала рукою по обличчю, третьому уперіщила з усієї сили проміж ніг, коли перечепилась і падала. Більше ці хулігани її не турбували.

~~ кінець спогадів ~~

Сенші шоковано витріщились на Усагі. Виявлялось, що під час боїв з демонами незграбній блондинці допомагало ще щось, окрім сліпого везіння. Макото першою оговталась від шоку і продовжила. „Він був такий сумний, коли я його зустріла. Він все ніяк не міг оговтатись після розлуки із своїм найкращім другом – Уччан та своєю мамою.” Укьо почервоніла.

~~ спогади ~~

Маленька Макото б’є маленького Ранму у спину і обзиває плаксою. Він розлютився і кидається на неї. Вони вовтузять один-одного, аж доки не починають реготати. Ранма дякує Макото за те, що допомогла йому розвеселитись. Тут він помічає її платтячко і хутко відскакує від неї, кажучи, що він з дівчатами не б’ється. Вони стали гарними друзями, хоча Макото періодично лупцювала Ранму через те, що він (як завжди) не вмів тримати свої зауваження при собі. Макото плаче, коли Ранма йде.”

~~ кінець спогадів ~~

Наступною була Рей. „Я зустріла Ранму, коли йому було 7 років і його батько прийшов до мого дідуся. Я думаю, що вони з ним були старими друзями.”

~~ спогади ~~

Рей дивиться на Ранму закоханими оченятками, коли показує йому храм. Коли вона довідується, що Ранма з батьком скоро залишать храм, вона вирішила прочитати його майбутнє по вогню. Вона каже йому, що він знайде майбутню наречену ще до того, як залишить храм. Вона буде мати довге чорне волосся і довгі ноги. Усю ніч вона майструє довгі підбори на своїх сандаліях. Вранці вона проводжає Ранму – набагато вище його на своїх високих підборах.

~~ кінець спогадів ~~


Ранма зацікавлено подивився на Рей. „Я думаю, що твоє віщування було неправильним. За цілий день я не побачив жодної дівчини, окрім тебе...” тут він запнувся, коли побачив розлючені аури, що з’явились навколо усіх дівчат. Виглядало дуже страшно. Розмірковуючи, чого це вони на нього визвірились, Ранма вирішив повернутись до їжі. Рей тим часом страшенно зацікавилась виглядом трави на галявині. Вона була зовсім червоною і уникала поглядів інших дівчат. Амі вирішила допомогти зніяковілій подрузі. „Ранмі було 9 років, коли з ним зустрілась я. Я піймала його, коли він намагався вкрасти печиво, що його приготувала моя мама.”

~~ спогади ~~

Амі лає Ранму, який здивовано дивиться на неї. Вона питає, чи не навчили його у школі, що красти – це погано. Вона шокована, коли дізнається, що він взагалі не ходив до школи. Червоне обличчя Генми, коли Амі вичитує його. Наступного дня Ранма пішов до школи. Амі вчить його читати та писати. Коли вона довідується, що Ранма має піти далі, вона бере з його батька обіцянку, що Ранма буде ходити до школи при першій нагоді. Вона прощається з Ранмою – на очах у неї сльози.

~~ кінець спогадів ~~

Тепер настала черга Амі почервоніти. Дівчата посміхались. А покажіть мені того, кому не сподобалась ця зворушлива історія? Мінако підхопила розповідь. „Коли йому було десь 11 років, Ранма зі своїм татом знову повернувся до Токіо. Він врятував мене від бандитів. Після цього ми з ним не розлучались. Коли ми нарешті розпрощались, під час нашого прощального поцілунку на його обличчі були сльози.

~~ спогади ~~

Ранма рятує Мінако від декількох маленьких хуліганів. Ранма намагається вирватись з обійм Мінако. Вона відвідувала місце, де отаборились Ранма та Генма, кожного дня. Сильний вітер жбурляє жменю піску в очі Ранмі, коли Мінако нарешті цілує його на прощання.

~~ кінець спогадів ~~

Доки Мінако плакала від спогадів, наречені Ранми потроху закипали від злості. „...палко...” розгорілась аура Акане. „...поцілував...” лопата Укьо зігнулась у її руках. „...її...” брова Шампу почала різко сіпатись.

Харука зрозуміла, що наречених треба якось відволікти, бо інакше Ранму і Хотару не вилікує. Вона швидко почала розповідати свою історію. „Перший раз я побачила його, коли йому було 13 років і він пішов до останніх класів молодшої школи. Ми були постійними суперниками за першість з бігу та бойових мистецтв. Ранма ніколи не „викладувався” повністю, але все одно завжди перемагав мене.”

~~ спогади ~~

Ранма і Харука на біговій доріжці. Вистріл із стартового пістолета – і забіг розпочався. Усі щосили несуться уперед. Усі, крім Ранми. Він без великих зусиль тримається рядом з Харукою, розмовляє з нею, а під кінець так само легко випереджає її. Наступне змагання – з дзюдо. Ранма і Харука змагаються один проти одного. Ранма легко уникає її атак, і під кінець перемагає, коли вона просто падає зовсім без сил. Очевидно, що він вважає її хлопцем, оскільки на прощання хлопає її по сідниці і йде собі, не помічаючи розлюченого вигляду Харуки.

~~ кінець спогадів ~~

Укьо та Макото кинули на Харуку зрозумілі погляди – ти можеш бути дівчиною на 200%, але якщо ти не носиш сукні, то все одно існує велика ймовірність, що Ранма прийме тебе за хлопця. Мічіру розсміялась, дивлячись на розлючену за минуле Харуку, і почала своє оповідання. „Коли йому було 14, Ранма ходив до школи для хлопчиків. Там ми з ним і познайомились. Рьога та я змалечку були друзями і я зазвичай водила його до школи, бо у нього зовсім не було відчуття напрямку. Коли до школи прийшов Ранма, ми з ним стали водити Рьогу до школи по черзі.”

~~ спогади ~~

Ранма йде по парку, коли чує музику. Він зупиняється послухати дівчину, яка грає у парку на скрипці. Він плескає в долоні. Вона червоніє і каже, що це було зовсім не так гарно. Ранма ігнорує це і продовжує свої плескати. Кожного дня він приходив і слухав, як вона грає. Мічіру, Ранма та Рього часто повертались разом із школи для хлопчиків. Рьога скаженів від того, як близько зійшлись Ранма та Мічіру, і викликав Ранму на дуель. Коли Мічіру останній раз бачила Ранму, він сказав, що чекав на Рьогу чотири дні, але так і не дочекався. З тих пір Мічіру не бачила ані Ранми, ані Рьоги.

~~ кінець спогадів ~~

Рьога був розлючений. Оповідання Мічіру викликало болісні спогади. Він подивився на Куно та Муса. Вони також почули вже достатньо. Ранма заплатить за свої залицяння. Акане була розлючена. Вона подивилась на Укьо та Шампу. Вони також почули вже достатньо. Ранма заплатить за свої залицяння.

***

Сенші шоковано дивились, як три хлопця та три дівчини намагаються задушити Ранму. Набікі посміхнулась хижою посмішкою, дивлячись на старих друзів Ранми. Їхні погляди на Ранму, Рьогу, Муса і навіть Куно ясно показували, що ці дівчата стомилися очікувати „справжнього кохання” – і Набікі була готова їм допомогти. Вона завжди була рада новим клієнтам. Набікі, правда, не знала, чи Рьога та Мус не прийдуть по її голову, якщо дізнаються, що це саме вона „пустила по їх слідам” цю компанію дівчат, зате точно була впевнена – Ранма їй мститися за це не буде. Прийнявши рішення, вона начепила на обличчя свою „фірмову” посмішку і підійшла до сенші. „Дівчата, так вже трапилось, що я маю певну інформацію щодо цих хлопців, якими ви так цікавитесь – і продам її за мізерні 5000 йен.” Сейлори швиденько закидали її банкнотами. Набіки лайнулась про себе – знала б, що ці дівчата так спраглі за коханням, вона могла б запросити побільше грошей. Але скільки б грошей не було, їх треба відробляти. „Бачите цього хлопця у плямистій бандані? Це Рьога Хібікі. Він дуже закоханий у двох дівчат: мою сестру Акане та дівчину на ім’я Акарі. Також схоже, що він поклав око і на тебе, Мічіру. Хлопець в окулярах – це Мус. Він присвятив усе своє життя Шампу. Кендоїста звати Куно. Він до нестями закоханий в Акане і одну руду дівчину з косичкою. Єдиний у цій бійці, який ні в кого не закоханий – це Ранма. Його заручини з Акане та Укьо були влаштовані батьком, а з Шампу він „заручився” випадково.” „Внутрішні” сенші швиденько організували „оперативну нараду”: „Ти диви, він має трьох наречених.” „Має бути гарною здобиччю, якщо дівчата так за нього змагаються.” „Але якщо Ранма їх не кохає, то технічно він вільний?” „Чібі-Уса, ти ще замала для нього!” „Усагі, ти вже маєш собі Мамору.” „Точно, дай і нам шанс.” Амі та „зовнішні” сенші при цьому робили вигляд, що усі ці балачки їм зовсім не цікаві. Набікі посміхнулась: усе йшло, як завжди. Добре, хоч грошенят отримала.

***

Сецуна похитала головою, дивлячись на компанію, що зібралася навколо Ранми. Її завжди цікавило, як одна людина могла поставити життя стількох людей шкереберть. Раптом вона відчула рух у повітрі, і біля школи Фурінкан матеріалізувався йома. Це був не дурний демон-солдат, а один з „генералів”, якими керувала королева Беріл. Після загибелі королеви Темного королівства він сховався, потроху насичуючись темною енергією, аж доки не став майже таким сильним, як сама Беріл. Сецуна спокійно дивилась, як монстр попрямував до школи – вона не мала права втручатись у цю історичну подію.

***

„Ааааааааа!!!!” – пролунав крик зі школи. Ранма і компанія повернулись і побачили величезного людиноподібного монстра, який знищував усе на своєму шляху. Йома озирнувся навколо, щоб знайти ту, що вбила його королеву. Погляд його зупинився на Усагі. Із диким ревом він кинувся на неї. Усагі подивилась на інших сенші у розпачі. Вони були на відкритій місцевості в оточенні тисяч школярів. Якщо б вони перетворилися, їх одразу б впізнали. Тим часом, демон наближався до них – спасіння не було. Усагі заплющила очі в очікуванні удару, та раптом відчула, як її хтось піднімає у повітря. Вона відкрила очі і побачила, що Ранма несе її подалі від демона. Її подруги бігли за ними, в той час як розлючений монстр відбивав атаки знайомих Ранми. Дівчата могли тільки підтримувати свої шелепи, дивлячись, як „Неримська команда” билася з тварюкою – вони були майже такими ж сильними, як вони після перетворення у сейлор сенші. Ренма розумів, що довго бігати від демона він не зможе – він має щось зробити. Він підбіг до найближчого великого дерева, і хутко позакидав на його гілки. На дереві вони мали бути у безпеці, доки він із друзями не впорається з демоном. Цей монстр не був першим, якому не пощастило зустрітися з Ранмою та його друзями. „Добре, що не дощить” – подумав Ранма – „а то у дівчачому вигляді я би з ним не впорався”. Саме тут над школою пролунали розкати грому – починався дощ.

***

Луна і Артеміс стурбовано дивились, як руда дівчина б’ється з йомою. Битва йшла не дуже добре – все, що могла робити дівчина, це ухилятись від ударів чудовиська. „Артемісе, що нам робити?” – стурбовано спитала Луна. „Навколо забагато людей і дівчата не можуть перетворитись на сейлор сенші.” „Я не знаю, Луна; може, дівчата щось придумають. Побігли до них.” Ранма стурбовано оглянув поле бою. Усі його друзі лежали непритомними навколо демона. Демона, якого не взяв навіть Хірю Шотен Ха! Прийом, який посилав „політати” навіть самих сильних бійців, навіть не зміг збити цю потвору з ніг! Ситуація була майже безнадійною. Щоб перемогти ворога, у Ранми залишався тільки Неко-Кен, але для того, щоб увійти в цей стан, йому був потрібен кіт. Шампу була непритомною і тому не підходила. Кіт, йому був потрібний кіт! Ніколи Ранма не думав, що буде колись бажати опинитись серед купи цих зловісних мохнатих мерзотників, але з демоном треба було розправитись, доки він не почав вбивати направо й наліво. І тут Ранма побачив чорну кішку з дивною луноподібною лисиною на лобі. Перемагаючи страх, він підскочив до неї. „Кіс-кіс-кіс. Не бійся – мені просто потрібна твоя допомога. Я зараз тебе схоплю, і що би я не казав і не робив після цього, не злазь з мене.” Ранма відчував себе трошки ніяково, пояснюючи речі кішці, але вона не тільки не злякалась, а навіть ніби зрозуміла його. Луна з останніх сил вчепилась у Ранму. І вона ще вважала дивним, що дівчина, яка не знає, хто вона така, звертається до неї по допомогу! Але те, що стала робити ця дівчина після того, як Луна заплигнула на неї, було вже зовсім не схоже на поведінку нормальної людини. Нарешті тіло під її пазурами припинило сіпатись і кішка нахилилась подивитись, що сталось з дівчиною. Раптом дівчина підхопилась, щось вдячно нявкнула і на чотирьох кінцівках (Луна так і впала, де стояла) побігла до монстра. Все, що залишалось робити шокованій кішці, так це дивитись, як руда дівчина, нявчачи, роздирає демона на шматки.

***

Усагі та її друзі у захваті дивились, як кішка та качка перетворюються на Шампу по Муса. Рьога також десь знайшов гарячу воду і тишком перетворився із свині у людину, доки його не помітила Акане, яка поясняла сенші про прокляті джерела Джюсенькьо та тренування Неко-Кену, якому піддав свого маленького сина безмозгий батько Ранми. „Є тільки два способи вивести Ранму з „котячого” стану: або полити його гарячою водою, щоб він знову став хлопцем, або дозволити йому влягтися спати комусь на руки. Оскільки я ніби єдина, на яку він не кидається у такому стані, то саме це я і зроблю.” Акане почервоніла, підходячи до Ранми. Укьо затулила їй дорогу. „А чого це ти вирішила, що ти така єдина? Як на мене, будь-хто може це зробити, якщо він по справжньому піклуються про Ранму. Отже, я і сама можу це зробити.” „Акане-злюка та Дівка-з-лопатою не йти до Ранми. Шампу допомагати Ранма сама” сказала Шампу, зупиняючі Акане і Укьо. До неї швидко приєдналась Усагі з подругами. Все, що залишалось іншим хлопцям – це дивитись з огидою (а може, і трошки з заздрістю), як дівчата квокчуть навколо Ранми. Тим часом Ранма, стоячі на чотирьох кінцівках, уважно придивлявся до дівчат. Вони усі були такими гарними і так гарно пахли, що він просто не міг вибрати з них одну. Раптом Ранма побачив красиву чорну кішку, яка так йому допомогла. Тож він швидко плигнув до Луни, обвився навколо неї і поцілував її. Дівчата, які були несамовито щасливі, коли Ранма почав тертися об їхні ноги та обнюхувати їх, аж почервоніли, коли побачили, що він обрав Луну. Їх розлючений галас було чути по усій Неримі.

***

Ранма прокинувся і побачив усміхнені обличчя своєї матері, Касумі, Амі та „зовнішніх” сенші. Усагі, „внутрішні” сеші та його наречені навпаки – із зніяковілим виглядом дивились куди завгодно, але тільки не на нього. Рьога, Мус та Куно не зводили з Ранми ворожих поглядів. З очей Суна Тендо лилися сльози, а Генма був у обличчі панди. Ранма подивився на себе – усе його тіло було в гіпсі. Хлопець стомлено звів очі до стелі: ну за що це йому?

***

„Усе, як і мало бути”, посміхнулась сама до себе Сецуна. Саме так Перший Лицар Нео-Токіо зустрів свою королеву. Вона посміхалась, дивлячись, як дівчата із закоханим виглядом сидять навколо сплячого Ранми. Вона неуважно потерла свій округлий живіт – дитина знову ворушилась. Їй не треба було навіть ходити до доктора, щоб довідатись стать майбутньої дитини – усі діти Ранми були дівчатами. Вона буде її другою дитиною і тридцять першою дитиною Ранми. Тут вона почула присутність іншої особи. „Ти добре зробила, Чібі-Уса, що не розповіла їм тоді про майбутнє життя Ранми.” „Пу, ти обіцяла, що після того, як я зустріну Ранму у минулому, ти розповіси мені, як він може так довго жити. Зараз це все одно вже не може змінити історію.” „Добре. Як ти вже знаєш, Ранма мав двох дуже могутніх сенсеїв, які вміли використовувати свої здібності для продовження життя. Вони прожили понад триста років кожний – а Ранма був їх найкращім учнем. Його здібності дозволили б прожити Ранмі щонайменше вдвічі більше, якщо не брати до уваги його жіночу форму. А оскільки його „жіноча половина” взагалі не старіє, то Ранма є практично безсмертним. Ну і не слід забувати, що цей самозакоханий нарцисист також використовує магію для того, щоб зберегти свій юний вигляд.” „Ага, тепер я зрозуміла”, хмикнула Чібі-Уса, згадавши щось веселе. Як це не дивно, але безсмертя має не тільки користі, але й недоліки – наприклад, надзвичайну самітність. У її мами був тато. У Харуки була Мічіру. А що було робити іншим сенші? А оскільки Ранма був єдиним безсмертним чоловіком на Землі (окрім її тата), то звичайно, що кожна з них намагалась зловити його для себе. Це прийняло такі форми, що врешті-решт її мати видала закон, згідно якого кожна сенші мала жити з Ранмою по черзі протягом одного місяця. „До речі, а чия зараз черга жити з дядечком Ранмою?” „Нажаль, моя” – зітхнула Сецуна. „Тепер я на цілий місяць прив’язана до цього самозакоханого нахабного егоцентричного мачо.” Сецуна спробувала зробити невдоволене обличчя і приховати хтиву посмішку. „Але мені здається, що іншим він би нам і не подобався”, вставила Чібі-Уса, і обидві жінки весело розсміялися.

Кінець (можливо)

Опубліковано: 16.12.2005
Переклад: Sim Sim

    Нове UAnime RSS
Манґа
Сага про Вінланд
том 11
 
Манґа
Кантата кішки
повністю
 
Манґа
Тату
повністю
 
Манґа
Пташина Кав’ярня!
част. 10
 
Манґа
Ванпанчмен
част. 4-6
 
Субтитри
Однокласники
повні
 
Манґа
Планета Сутакола
том 1
 
Субтитри
Журнал теплих моментів
повні
 
Манґа
Дюрарара!!
том 4
 
Манґа
Ґанц: G
част. 6-9
 
 
2005-2017 © Mirra
Використання матеріалів з даного сайту можливе лише за умови обов'язкового погодження з усіма їхніми авторами та співавторами або з адміністрацією сайту, якщо інші автори або їхня контактна інформація не зазначені.