Вітання Аніме та манґа українською
Головна Новини Аніме Манґа Статті Кузня Шрифти Форум Лінки
Йокай монстр

Авторизація
 

Сварки та проблеми – фанфік

Світ: Clover
Жанр: розриваюсь між стьобом і драмою))
Персонажі: Кадзухіко, Гінгецу, Ран
Час дії: через деякий час після закінчення 4 тому

Попередження: можливе ООС деяких персонажів, тому попрошу тапки і гнилі помідори, заготовані на цей випадок, тримати при собі – я попередила. 

 

– Послухай сюди, Гінгецу,– кутик рота Кадзухіко нервово смикнувся. – Я завжди терпів твої вибрики. Я не звертав уваги на твої збочення. Але це вже занадто!! – чоловік тицьнув пальцем у невисокого чорнявого хлопчика, який зіщулився біля стіни. – Я все розумію, але ти зі своїми педофільськими нахилами переступаєш будь-які межі!!!
Підполковник голосно хруснув суглобами пальців. Кулаки страшенно чесались, хотілось до крові розбити паршиву морду свого напарника.
– А тепер послухай ти, Кадзухіко,– Гінгецу ледь стримував гнів. – Якщо в тебе щось із головою не в порядку, то я тут нічим допомогти не можу. Іди і побийся лобом об стінку – раптом залишки мозку відсохнуть від черепу, і в тебе хоч на крихту побільшає розуму.
Рюу зі свитстом втягнув повітря крізь стиснуті зуби. Як же давній друг його зараз бісив!!
– Це ти вже, певно, останні крихти розуму і совісті розгубив, якщо використовуєш дітей для своїх розваг!!! – він з силою стиснув кулаки. – Ніколи б не подумав, що мій давній товариш виявиться педофілом!!!
– Сам ти педофіл, раз будь-де тобі ввижається насильство над дітьми!!!
– Я?!! Цікаво, а як ще мені розуміти постійну присутність у тебе вдома хлопчика невідомо звідки?!! Що це ще, як не сексуальне рабство, га?!! Скажи мені, вельмишановний підполковнику!!
– Ти хворий на всю голову, от що я тобі скажу!!! Я, звісно, підозрював, що в тебе маківка тільки для того, щоб на ній воші плодилися, але ж не до такої міри!!
– Ну ні, у тебе вже зовсім сорому не залишилося!! Викрав нещасного невідомо звідки і тепер утримуєш силою, викристовуючи його як іграшку для своїх збочених забав!!!
– Пішов ти!! Лепечеш невідомо-що, як блаженний!!!
– Я блаженний?!! На себе подивися!! Педофіл хріновий!!!
– Ще раз так назвеш – засвічу в зуби!!! Ти у мене довго їх по підлозі збирати будеш!!
– Спробуй!!! Я тобі задам на такі горіхи, що три дня встати не зможеш!!
– Та невже?!! Ризикни!!! – Гінгецу, міцно стиснувши кулак, замахнувся. Кадзухіко погрозливо звузив очі.
– Що, руку на давнього товариша підіймаєш, так?! – його голос набирав інтонацій грози.
– Якщо мій давній товариш,– останні два слова підполковник особливо підкреслив,– не усвідомлює, що він меле, то, видно, це просто небхідно, щоб хоч трохи вправити йому кебету!!
Ніхто з них і не помітив, як хлопчик під стіною, не відриваючи болісного погляду від чоловіків, поволі рушив геть з кімнати. «Все-таки, я створюю вам проблеми...»– думав він.

 

По вулицях снували безликі люди. У кожного з них були якісь свої справи, тому ніхто не помічав невисокого чорнявого хлопчика, який поволі брів уздовж тротуару. «І куди мені тепер іти? – думав Ран, оминаючи якусь жінку. – Я повинен зв'язатися з Шюу, але як мені це зробити? Вдома в Гінгецу-сана є потрібна апаратура, але він би мені не дозволив, знову запевняючи, що ніяких проблем нема».
Погода не віщувала нічого хорошого: над містом цілий день клубочились хмари, час від часу проливаючи зі своїх каламутних утроб дощ. Ось і зараз, коли хлопчик звернув у черговий провулок, на обличчя йому впали холодні краплі. Він підвів голову.
– Заблудився, крихітко? – від чужого голосу по спині пробіг мороз. Ран хотів був обернутися, але раптом відчув на своїй шиї холодну сталь ножа. Серце пропустило один удар.
– Гроші є? – вдавано лагідний, чоловік продовжував глузливо розтягувати фрази. До горла комком підступив страх. Коліна тремтіли й готові були в будь-яку мить підкоситись.
– Слухай, а він нічого такий. Мені підійде,– інший голос, трохи нижчий, просичав просто над вухом. Перший гигикнув.
– Не знав, що тебе цікавлять брюнетики.
– А що, мені все життя на блондинах зациклюватись? – рука другого торкнулася обличчя Рана, шорсткий палець провів по тремтячих губах. – Ой, дивись! Він так мило лякається! Навіть поворухнутися від страху не може!
– І справді,– грубе, обвітрене обличчя першого тепер виринуло просто перед хлопчиком. Він мимоволі сахнувся, але вперся спиною в іншого.
– Поглянь, як палко він до мене притискається! – чоловік загиготів.
– Які гарненькі в тебе зелені очі,– перший присів, так що їх з Раном обличчя тепер знаходились на одному рівні. – Як приємно бачити в них страх. Цікаво, а що, як як тебе трішки поріжу? – він забрав ножа, якого до цього моменту тримав біля горла хлопчика і одним різким рухом розітнув край сорочки.
На оголеній ключиці виступили краплі крові.

 

– Ах ось як?!! – Рюу схопив Гінгецу за комір. Той, одначе, не дуже-то й розгубився і, стиснувши сталевими пальцями, немов обценьками, долоню Кадзухіко, відірвав її від своєї одежі.
– Піднімаєш руку на старшого по званню?! – люте сичання підполковника нагадувало попереджуючий звук гримучої змії. Гінгецу не так просто було роздратувати, але коли він уже злився – то злився серйозно, і Кадзухіко це знав. Він уже приготувався до удару, але бійку перервали на диво незвичним способом: по коридору пронісся вітер, і вікно в вітальні болісно брязнуло шибками.
Від здивування чоловіки повідпускали один одного.
– Протяг? – Рюу збентежено роззирнувся. – Я ж ніби зачиняв двері.
Раптом Гінгецу, не кажучи ні слова, метнувся в коридор. Нічого не розуміючи, Кадзухіко кинувся за ним. Підполковник стояв перед прочиненими дверима, і на його обличчі малювалась якась незрозуміла гримаса. Все так само мовчки, він кинувся в вітальню, потім в одну спальню, в іншу.
– Ране!!! – голос чоловіка розітнув нависаючу тишу. Відповіді не було.
Гінгецу зупинився.
– Ні. Не може бути, щоб він... – не доказавши фразу, підполковник кинувся геть з квартири. Кадзухіко, все ще не розуміючи, що до чого, помчав за ним, на ходу захряснувши двері: благо, замок був автоматичним.
Надворі дощило. Зливою це не можна було назвати, але й на мряку не тягнуло. Холодні краплі з тихим шелестом падали з неба, розбиваючись об асфальт і так закінчуючи своє нетривале життя. За ті п'ять хвилин, що вони бігли, Рюу вже встиг добряче вимокнути.
Чоловік подумки лайнувся. Все, що він зрозумів – це те, що вони шукали Рана (бо більше, звісно, нікого).
– Гінгецу, ти хоч знаєш, куди іти?! – Кадзухіко доводилось кричати, щоб підполковник його почув. Чоловік, не перериваючи бігу, обернувся.
– Знаю,– кинув він коротко.
Рюу фиркнув, наполовину відпльовуючись від води, яка потрапляла на обличчя, наполовину виражаючи свою зневагу до давнього друга. Вулички мерехтіли нескінечнним лабіринтом, сплітаючись і перехрещуючись. Ось Гінгецу, який трохи вирвався вперед, завернув у черговий провулок, на кілька секунд зникнувши з поля зору Кадзухіко. Зараз і він добіжить туди і...
З-за рогу почувся крик. Рюу прискорив біг, ледь не упавши на повороті, і ще встиг помітити, як катана підполковника сріблястим жалом пронизала ворога. Незнайомець упав, забризкавши кров'ю стіну й зіщуленого хлопчика, який сидів під нею. Сорочка Рана була розірвана біля правого плеча, на блідій мокрій шкірі виднілися порізи.
– Дідько, що тут сталося? – Кадзухіко здивовано роззирнувся. Кірм того, якого він бачив раніше, у провулку лежав ще один труп. Гінгецу обережно наблизився до хлопчика, поклав йому руку на плече. Того трясло від страху і холоду, очі ніби не впізнавали нікого навколо.
– Ране,– голос підполковника звучав тихо, наче щоб зайвий раз не лякати малого. Від звучання свого імені хлопчик ніби трохи стрепенувся.
– Г.. Гінгецу-с-сан?.. – його погляд трохи прояснився, а тоді обережно, ледве розуміючи, що він робить, Ран тицьнувся носом в плащ підполковника, ховаючи в його обіймах своє обличчя. Чоловік повільно погладив його по голові, взяв на руки, а тоді повернувся до Кадзухіко, і той зрозумів, що цей спопеляючий погляд – далеко не останнє, що він сьогодні отримає від давнього друга.

 

– Дідько, це ж треба було, щоб він все настільки серйозно сприйняв?! – Рюу почухав все ще мокру потилицю і кинув погляд на ліжко, на якому спав хлопчик. Порізи, на щастя, виявилися несерйозними, і повністю перебинтовувати плече не було потреби, тому Гінгецу лише наклеїв кілька пластирів. Перш за все по поверненню підполковник заставив все ще тремтячого Рана прийняти гарячий душ – дощ був на диво холодним для цієї пори року. Потім, витерши насухо, оглянув рани, і, не помітивши нічого небезпечного, відправив спати, попередньо давши снодійного. Обоє чоловіків прекрасно розуміли, що найкращим для хлопчика зараз є міцний сон без сновидінь.
Пересвідчившись, що Ран заснув, Гінгецу встав і кивком голови звелів Кадзухіко йти за ним. Полишивши спальню, вони пройшли в кімнату іншому кінці квартири. Підполковник зачинив двері за Рюу.
– Пхе, Гінгецу, ти просто як якийсь татусь! Аж дивитись страшно! – чоловік повернувся до давнього друга. Обличчя того залишалось кам'яним. Він схопив Кадзухіко за комір і без замаху, але з усієї сили врізав йому кулаком в підборіддя. Від такого удару Рюу відкинуло аж до протилежної стіни. Він сторопіло підвів погляд.
– Гінгецу, ти що?..
Підполковник труснув рукою, ніби збризкуючи з неї якусь грязюку.
– Якщо ще раз... – його голос був повний такої погрози, що у Кадзухіко аж неприємний мороз пробіг по спині. – Якщо ще раз через тебе станеться щось подібне!!..
Рюу, усвідомивши, що зараз краще погодитися – якщо тобі, звісно, не байдуже власне здоров'я – підняв руки в жесті «здаюся»:
– Все, все. Я зрозумів. Моя помилка, і вона більше ніколи не повториться.

Написано: 22.07.2009
Опубліковано: 18.08.2009
Автор: Magnolia

    Нове UAnime RSS
Манґа
Гуртуйсь! Клуб таємничих досліджень
част. 1-2
 
Манґа
Ді Ґрей-мен
част. 2-11, 221-226
 
Манґа
Сага про Вінланд
том 12
 
Манґа
Кантата кішки
повністю
 
Манґа
Тату
повністю
 
Манґа
Пташина Кав’ярня!
част. 10
 
Манґа
Ванпанчмен
част. 4-6
 
Субтитри
Однокласники
повні
 
Манґа
Планета Сутакола
том 1
 
Субтитри
Журнал теплих моментів
повні
 
 
2005-2017 © Mirra
Використання матеріалів з даного сайту можливе лише за умови обов'язкового погодження з усіма їхніми авторами та співавторами або з адміністрацією сайту, якщо інші автори або їхня контактна інформація не зазначені.